ЗМІ про нас

Заступник начальника ГУР МО України Вадим Скібіцький спеціально для АрміяInform розповів про події восьмирічної давнини, пов’язані з окупацією Криму. Про перспективи подальшої деокупації Кримського півострова і повернення його під юрисдикцію України читайте у нашому матеріалі.

— Чи було відомо нашій розвідці про плани окупації Криму заздалегідь? Якщо так, то що було зроблено, аби запобігти цьому?

— росія хижацьки зиркала на Крим упродовж усіх років незалежності України. Ми всі пам’ятаємо інциденти, пов’язані з розпалюванням сепаратизму на півострові у 90-х, зі спробою захопити Тузлу у 2003-му, з підготовкою різних воєнізованих груп на території Криму, до чого була залучена 810-та бригада морської піхоти рф.

У 2006-му відбувся ще один вельми показовий випадок: росіяни у Криму фактично захопили об’єкти української системи навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства.

Тобто безліч індикаторів задовго до 2014 року сигналізували про необхідність вживати не тільки оперативних заходів, але й мати чітку стратегію на випадок серйозної російської ескалації на Кримському півострові. Те, що москва здатна на агресію проти іншої держави, вона довела у 2008-му у Грузії.

Загалом сам факт розташування Чорноморського флоту рф у Криму українська розвідка розцінювала як одну з ключових загроз національній безпеці й це було відображено у воєнній доктрині нашої держави. Сумнозвісні Харківські угоди 2010 року та подальша підготовка росії до окупації Криму засвідчили безпомильність наших оцінок.

Після Харківських угод росіяни почали приховано перекидати на півострів нове озброєння та посилювати своє військове угруповання як у Криму, так і поруч із українськими кордонами. При цьому москва значно активізувала розвідувальну діяльність.

Влітку 2013-го неподалік півострова українські науковці випадково запеленгували незвичний сигнал та повідомили військових. У результаті проведеної спецоперації з дна Чорного моря тоді підняли кабель від пристрою ведення гідрокакустичної розвідки, але через витік інформації росіян попередили, і вони встигли прибрати обладнання.

Про усі загрозливі випадки з боку росії постійно доповідали військово-політичному керівництву України. Але яка реакція могла бути в тодішнього президента Януковича, якого заочно засудили за державну зраду, чи, скажімо, російського агента на чолі міністерства оборони України Павла Лєбєдєва?

— Чи можете розповісти про спроби завадити окупації, спеціальні операції тощо?

— В умовах, коли представники влади, наділені повноваженнями давати відповідні накази, фактично працювали в інтересах Росії та роками підривали нашу обороноздатність, а ворог системно готувався до захоплення Криму, про ефективність спроб завадити окупації говорити не доводиться.

У січні 2014 року під ширмою “забезпечення безпеки” Олімпійських ігор у Сочі Росія сконцентрувала ударне військове угруповання біля наших кордонів. 20 і 21 лютого в Головному управлінні розвідки володіли даними про запланований росією напад на Крим, зокрема йдеться про радіоперехоплення, що свідчили про найвищі ризики для нашої національної безпеки.

Щодоби ми інформували військово-політичне керівництво України про приховане перекидання Росією військ на територію Криму, їхню чисельність та ймовірні плани.

Однак, знову ж таки, через складну політичну ситуацію — втечу Януковича, вакуумом влади в Києві, значною кількістю тих, хто зрадив присязі у Криму — ухвалити потрібні рішення та реалізувати їх було фактично неможливо.

— На вашу думку, що стало головною причиною такої великої кількості зрадників серед ВМС, СБУ, МВС, ДПС та інших силових структур?

— Думаю, природа поведінки тих, хто мав захищати Крим від російської окупації, але зрадив присязі та перейшов на бік ворога, значною мірою криється у згубній радянській спадщині, якої на той час Україна позбавитись не змогла. Це дозволило росії впливати на цих людей, маніпулювати ними. У багатьох випадках йшлось про банальний процес купівлі-продажу.

Утім, погляньте, як складається доля зрадників, які схилились двуглавому, спокусившись на рубльову зарплату та інші обіцянки безхмарного життя: когось вислали служити путіну на морозні задвірки так званої імперії, когось відправили воювати проти України, де на них чекає неминуча смерть. Ось яскравий приклад, як сама Росія ставиться до тих, хто спокусився на її брехню.

— Крим перетворено росією на потужний військовий плацдарм для подальшої окупації півдня України та басейнів Чорного та Азовського морів. Зокрема, нарощено угрупування військ як морської, так і повітряної та сухопутної компоненти. Чи відбувся б наступ з півдня у лютому 2022 року, якби колективний захід почав надавати Україні суттєву військову допомогу відразу після фактичної окупації Криму 2014 року.

— Історія не знає умовного способу, а закидати відповідальність за війну проти України комусь ще, крім росії, думаю, не зовсім коректно.

Нині військова підтримка Заходу безумовно відіграє значну роль у боротьбі України з московським агресором. Робота із нашими партнерами, як ви бачите, продовжується, набуваючи системних рис. Отримання, освоєння та застосування нової зброї, зокрема далекобійної, неодмінно призведе до деокупації всіх українських земель, також й південних регіонів включно з Кримом.

— Настрої у Криму 2014 року. Як вони змінювалися за 8 років до 24 лютого 2022 року, і чи були помітні зміни за останні 10 місяців з початком широкомасштабного вторгнення?

— Ми ретельно відслідковуємо динаміку настроїв населення в окупованому Криму. Можемо констатувати, що широкомасштабна війна Росії проти України та пов’язані з нею події на території півострова породили розуміння, що бойові дії можуть бути і в Криму — це цілком реальний сценарій розвитку подій.

Ставлення до москви змінюється і в тих, хто має постраждалих від війни родичів на материковій частині України. Симпатиків російського окупаційного режиму у Криму після його звірств та воєнних злочинів стає дедалі менше.

А тим, хто продовжує вірити у так звану непереможність росії та у те, що росія нібито окупувала Крим “назавжди”, можу дати дружню пораду пакувати валізи. Як показує практика, так званий Керченський міст не надто міцний, а отже — не вічний.

— Окупований росіянами Крим є дестабілізуючим фактором не тільки Чорноморського, але і Середземноморського регіонів. Вирішення питання з Кримом лежить у площині не лише відновлення територіальної цілісності України, але і забезпечення стабільності й безпеки на східному фланзі НАТО. Як, на ваш погляд, змусити росію повернутись до юрисдикції міжнародного права?

— Як ви знаєте, кремлівський режим дійсно відмовився визнавати примат міжнародного права над їхнім національним так званим законодавством. Повернути Росію в межі міжнародного права можна буде тільки після її військової поразки та відновлення територіальної цілісності України у визнаних світом кордонах 1991 року. У такому випадку східний фланг НАТО перебуватиме у стабільності та безпеці.

— Якою ви бачите деокупацію Кримського півострова. Військовий, економічний, соціально-гуманітарний та юридичний аспекти.

— Деокупація Криму, звісно, включатиме в себе всі перелічені вами аспекти. Але, за останні роки весь світ переконався, що жодні обмеження, економічні санкції, світова дипломатія, міжнародне право не вирішать питання деокупації українських територій. То ж без застосування сили в цьому процесі ми не обійдемось. Це ключовий фактор деокупації. Інша річ, як саме Україна застосовуватиме військовий компонент.

Ми бачимо, що на тлі постачань нових зразків озброєнь для України росіяни перекидають на північ Кримського півострова нові підрозділи, зводять там оборонні споруди. Очевидно, що у кремлі готуються, усвідомлюючи неминучість деокупації.

А далі, після відновлення територіальної цілісності України, у Криму буде реалізовано комплекс необхідних програм для відновлення там нормального і безпечного життя. Кримський півострів знову стане популярним українським курортом.

— Після повернення Криму під юрисдикцію України, як важко буде виявити російську агентуру, що, без сумніву, залишиться в усіх сферах без винятку?

— Головне управління розвідки упродовж усього часу російської окупації Криму здійснює відповідні заходи з виявлення ворожої агентури. Усі, хто зрадив присязі та активно сприяв російським окупантам, муситимуть відповідати згідно з чинним законодавством.

Водночас звертаю увагу, що порушене вами питання загалом стосується компетенції та повноважень СБУ. Думаю, що вони чудово впораються з відповідними викликами.

— Яка номінальна і реальна потужність ядерного потенціалу росії і чи насправді висока ймовірність застосування Кремлем ядерної зброї?

— Стан ядерної зброї, яку росія перманентно обіцяє “вдосконалити”, можна проілюструвати історією про їхню міжконтинентальну балістичну ракету “Сармат”: щороку в москві лякають, мовляв, ось-ось ще трохи, і ця страшна штука стане на бойове чергування, щоб стерти всіх у “радіоактивний попіл”.

Утім, реальність інша — спроможності росії до модернізації у сфері ВПК, не кажучи навіть про створення чогось нового, ми оцінюємо як вкрай низькі. Так чи інакше, наявність ядерних боєголовок у нашого ворога — це факт. Але безвідповідальні погрози їх застосувати свідчать про необхідність повної денуклеаризації росії. Це в інтересах усього світу.

Водночас, попри часті погрози росіян, застосування ядерної зброї ми оцінюємо як невисоку, навіть після того, як Україна розпочне активні заходи з деокупації Криму. Адже ядерний удар аж ніяк не допоможе виграти війну проти України, натомість неминуче призведе до швидкого розпаду самої росії. У москві це добре розуміють.