– Війна це шлях обману, і навіть якщо ви здатні наносити удари, то цю здатність треба від ворога приховувати. Тема нашого контрнаступу була в топі в нашому інфопросторі десь майже півроку. А останній тиждень навіть наші диванні експерти принишкли. Так, може, контрнаступ уже почався?
– Сунь-Цзи – це ж Мистецтво війни, повна назва, правильно? Якщо Ви згадали засоби ведення в оману, і абсолютно справедливо сказали, що це вкрай необхідний захід, то якраз зараз і з часом зможуть побачити куди це все призвело, і які наслідки матиме. Те що ми дезорієнтували противника, це точно факт. Це вже відбулося і відбувається допоки вони не зрозуміють суті очевидної реальності.
– А як ви вважаєте, дезорієнтація противника відбулася, це класно. А чи не відбувається дезорієнтація нашого суспільства?
– Частково, так. Але треба поставити по-іншому питання що важливіше: заплутати противника чи хтось в Україні це не зовсім вірно зрозуміє. Як на мене, відповідь очевидна – заплутати противника.
– В одному з останніх аудіоперехоплень, яке опубліковане на сайті ГУР , російський військовий стверджує, що керівництво їхньої держави дослівно : “либо переговорами будут заканчивать, либо внатуре ядерним оружием”. До чого ми зараз ближче: до переговорів чи до ядерної війни?
– До ядерної війни ми ніяк не наблизились, проте і не віддалились. Загрози немає, суто гіпотетична (навіяна штучно). В теорії все можливо. Але який відсоток такої теорії – майже нульовий. А чим це все закінчиться все – дуже просто – стратегічним програшом рф. Це вже навіть прості громадяни визнають і відчувають. Стратегічний програш це руйнування всієї стратегічної мети існування політичного устрою (творення).
– А в чому їхня стратегія?
– Вони ж хотіли, щоб з ними усі рахувалися. Біполярний світ, як вони це кажуть. Не будуть вони плюсом у біполярному світі ні за рівнем економіки, ні за рівнем воєнної сили, ні дипломатичної сили.
– А чи є в росії потенціал до серйозних наступальних дій?
– Він абсолютно вичерпаний, вони зараз мають серйозний потенціал для оборонних дій. Оборону вони побудували ешелонну, правильну, потужну оборону. Але це вже не та російська армія, яка могла проводити серйозні наступальні операції. Локальні дії на рівні Бахмуту – по 50-70 м вдається вдень їм проходити, а інколи не вдається.
– А як ви оцінюєте чисельність сьогодні російської армії, регулярної, і ту, яку б вони могли задіяти проти нас.
– Все що могли задіяти, вони вже задіяли. Угруповання , яке задіяно до безпосередніх дій у нашій державі – це біля 37000 воєнного компоненту, біля 20 000 – військ національної гвардії. І станом на зараз – біля 7 000 сукупності різних воєнізованих формувань, на кшталт, пвк і різного роду добровольців.
– Якраз про пригожинську армію чвк. Як ви оцінюєте їх потенціал залучення ще туди добровольців. Чи йдуть вони з охотою, яка їхня мотивація і чи багато серед них іноземців?
– Іноземців? Дуже мало. Вони загалом і не дуже намагалися воювати. Вони використали з України підхід постійного поповнення власних втрат за рахунок ув’язнених. Коли конфлікт між міноборони і пригожиним дійшов до піку, їм просто обрізали таку змогу і зараз вони виживають як можуть.
Пригожин зараз активно критикує шойгу і герасимова. Найстрашніше, говорить пригожин, в більшості, це правда. Є речі, які можна бачити двояко, але 80 відсотків його слів, це взагалі чиста правда. Моменти, які мені не дуже приємно визнавати: пвк, яку умовно називають вагнер, показала свою максимальну ефективність, на відміну від російської армії, що показала максимальну неефективність. На фоні цього конфлікти теж ще більше загострились. Зараз пригожин каже нема снарядів, нема підтримки, це через певною мірою заздрість до військового керівництва, яке зараз уособлює шойгу і герасимова, там є й інші генерали, які мають іншу думку. Але команда шойгу робить все для того щоб стерти ці підрозділи. Це правда. На жаль, я маю визнати, що найефективнішим є саме вагнер. Ніхто з ним не зрівняється по ефективності ведення бойових дій в рф.
– А кадирівці? Тік-токери?
– Та ну, не серйозно. Там є воїни, як і всюди. А от вагнер треба оцінювати як в цілому.
– А де зараз кадиров? Чому його немає в інфопросторі? Вичікує чогось?
– Події трішки інакше йдуть, зараз немає чим хвалитися особливо.
– Були чутки про його хворобу, при чому якусь таку важку…
– Чому чутки… Ви подивіться в якому вигляді він періодично з’являється
– Тобто є шанси, що його скоро не буде?
– Шанси є завжди, але давайте орієнтуватися на реальну професійну роботу.
– Згадав про іноземців в російській армії або в їхніх чвк, а наш міжнародний легіон?
– Інтернаціональний легіон?
– Вікіпедія пише, що на початок 2023 року було близько 20 тис. заявок від іноземців, бажаючих захищати Україну…
– Кількість заявок не пригадаю, цифра була значна. Вимірювалася тисячами. Ми не брали всіх. Вибирали тих, хто приблизно підходив під наші критерії – по готовності, бойовим якостям, психологічним особливостям.
– Багато шпигунів серед них виявлено?
– Не великий відсоток. Були шпигуни з різних країн. Більшість на етапі бесід-відборів наша власна безпека відфільтровувала.
– А як ви оцінюєте саму мережу російської агентури в Україні?
– Агентурна мережа все ще лишається, а от потужність її – багато в чому виявився міф.
– Ви впевнені, що у вашому оточенні немає агентури кремля?
– В моєму точно немає.
– А в інших структурах?
– Я відповідаю за себе і свою структуру. Інші структури нехай розбираються самі або з компетентними органами.
– Ваше фото з керівником СБУ, Василем Малюком, одне з найпопулярніших. Воно засвідчило єдність українських спецслужбу боротьбі проти ворога.
– Я особисто дуже поважаю генерала Малюка, у мене з ним дружні відносини.
– А чи є конкуренція з українськими спецслужбами?
– Здорова конкуренція завжди є і це нормальний процес. Це дуже гарно, що так є.
– А чи в оточенні путіна є ваші люди?
– Так, у нас є свої джерела які нас чудово інформують.
– Зрозуміло, що це не ми підірвали дарью дугіну, але коли прийде час, чи дістанемо ми того ж соловйова, дугіна, симоньян. Чи є вони мішенями на сьогодні?
– Є такі медійні випадки, що стають визнанням суспільства
– Скажіть, а яка з світових спецслужб, на Ваш погляд, є найефективніша, після ГУР?
– Ми у стані війни не другою армією світу, але все ж таки, однією з найпотужніших військових машин, які були та існують. Не друга армія світу, мабуть, що не третя , але точно в першу десятку входить з дуже потужною системою спеціальних служб. Так історично склалось. Недооцінювати противника було б не правильно. Ми діємо більш-менш ефективно, що не підлягає сумніву, це означає, що ми працюємо правильно.
– А чи існують організовані “рускіє партізани”?
– Це частина регулярної армії. Це розгалужені, дуже часто, необ’єднані в єдину систему, але в більшості, керовані організми. І на нашу думку, об’єднувати їх не потрібно. Зрадник в одній організації може знищити тільки цю організацію. А якщо вона була б об’єднана - втрати будуть непоправні.
– А як Ви оцінюєте опозиційний потенціал російського суспільства сьогодні?
– Майже нульовий. Розхитати зсередини буде можливо, коли до цього будуть готові еліти. Там немає громадського суспільства – це не Україна. Нема що порівнювати, це просто некоректно.
– Можливо, за якоюсь національною чи регіональною ознакою, можна якісь регіони вважати у цьому більш перспективними (Кавказ)?
– Без руху еліт – ні.
– Крим. Як ви оцінюєте наші можливості в Криму саме по взаємодії з місцевим населенням, на скільки нас там чекають?
– Більша частина радикально налаштованого населення з першим заходом підрозділів в Крим у будь-якому форматі наступу перша ж вийде через паромну переправу на материкову частину російської федерації. Ніхто тут не залишиться.
Думаю, що кримський міст не потрібний. Вони покинуть цю територію. Там же не самогубці. І ті, хто кричали «росія прійди» видно по тих територіях, які звільнені, де вони? В росії. Тут не буде винятку.
– Останнім часом з Білорусі до нас нічого не летить. Це результат дипломатичних домовленостей чи лукашенко боїться нашої відповіді? Як взагалі ведеться робота по Білорусі?
– Важке питання. Це результат комплексної діяльності, до якої всі ми трошки приклали руку. Це один бік. Інший бік, лукашенко, подобається це нам чи ні, але він не ідіот. І можлива ситуація початку війни, лукашенко не хоче допустити. І, насправді, тоді його думку не особливо враховували. Але він зробив, як я бачив, висновки.
– Комунікація з ним велася з того самого дня, коли росія розпочала наступ. Які канали тут задіяні?
– Ми задіювали всі наші можливі шляхи комунікації, всі змоги, які у нас були. Навіть одного народного депутата (Євгена Шевченка). Заради того, що не допустити втягування білорусів цю війну. Коли відбулося “бігство” російської армії, Україна не допустить спроб заходу з території Білорусі в Україну або спроб нанесення ударів. Як показав час, станом на зараз це вдалося. Ми користуємося можливості його комунікації , його зв’язками, ніколи цього не приховували. І він є ефективним в цьому процесі. Пан Шевченко достатньо давно допомагає нам.
– На Вашу думку, чи путін продовжуватиме намагатися втягнути лукашенка в цю війну?
– Вже втратив надію. Так, вони ввезли боєприпаси з Білорусі майже все, що можна було вивезти. Використовують полігони в Білорусі для підготовки свої мобілізованих.
– На скільки ви вважаєте використання дронів важливою складовою у війні?
– Ця війна довела концепцію максимальну ефективність використання дронів. І як у вигляді розвідників так і у вигляді дронів-камікадзе. От ударні дрони показали меншу ефективність , насправді. Тобто багаторазове використання із боєприпасами. Цьому є дуже логічне і просте пояснення : надвисока насиченість засобів ППО як у нас, так і в противника. Вони там різних класів, різних типів. Дрони, що йдуть в один кінець мають шанси на успіх. Ті, які мають працювати як літаки, для нанесення ударів, зазвичай, їх збивають. Як наші так і спроби росіян використовувати подібну техніку.
– Тепер хотілося б трохи поговорити про Буданова. Можемо?
– Розмовляти мені про мене якось буде дивно.
– А я запитаю, Ви відповісте. Із зрозумілих причин інформація про Вас засекречена , і у Вікіпедії згадується лише те, що Ви киянин.
– Я народився в Києві, це правда.
– Без конкретних дат та імен. Ви в якій родині народилися?
– В повній родині. Все добре в мене. Я народився в Києві, взимку.
– Яке у вас було дитинство?
– Я народився у 80-тих роках, дитинство моє випало на розпад союзу. Це в принципі, не мажорне дитинство, з якої сторони його б не сприймати. Можливо у когось, але не в мене. Закінчив нормально загальноосвітню школу. Все добре. На лівому березі жив більшу частину свого життя.
– А коли Кирило Буданов зрозумів, що хоче стати розвідником?
– Мабуть, це така давня дитяча мрія, яку я зрештою втілив.
– А яка була улюблена книга в дитинстві?
– Про розвідників в дитинстві не особливо були…
– Та їх і було не так багато, мабуть. А хто був із героїв був улюбленим: літературних або кіногероїв?
– Як не дивно, найбільше імпонував старий французький фільм про Бельмондо.
– На жаль, його вкінці здається таки вбили…
– Так, але , в принципі, все так зробив , що цим все закінчилося. І музика відома.
– Чи дивилися Ви 17 миттєвостей весни?
– Я ж Вам казав, що подобається мені це чи ні, але народився в той час…
– А який типаж Вам ближчий? Штірліц чи Джеймс Бонд?
– Це різні трошки образи. Мені ближче Джеймс, скажімо так. Штірліц вузькоспеціалізований персонаж. Він не є універсальним, не змінює свою поведінку, форми, методи роботи. А цей хлопець (Джеймс) застосовував креативні підходи. Але ні того ні іншого насправді не існувало. Це треба теж розуміти. Вони всі, як то кажуть, збірний образ.
– Скільки мов Ви знаєте?
– Українську знаю, російську знаю, зрозуміло, англійську знаю, ще одну знаю, східну. Все. Я не є поліглотом.
– Це вже немало як на сьогодні. А як щодо спорту, чи вправлялися Ви в бойових мистецтвах?
– Трішки, в дитинстві багато займався плаванням.
– А чи є зараз час займатися спортом?
– Дуже невеликий, бігаю періодично.
– Тобто підтримуєте всерівно форму.
– Це все, що я встигаю зробити, скажімо так.
– І ще про особисте: Ваше прізвище, насправді Буданов, чи це частина легенди керівника ГУР?
– Ну хто його знає…)
– Ви приймали безпосередню участь у кримському рейді в 2016 році. Так пише Вікіпедія.
– Це не рейд, трошки по-іншому можна було б назвати.
– Можна припустити, що це не єдина ваша така операція…
– Не єдина.
– Скажіть, чи тягне зараз у поле, чи ви вже звикли з такою місією керівника?
– Тягне, що тут сказати. Питання чи тягне, так, тягне. Чи є на це змога? В кращому випадку рідко, скажімо так. Я буваю у своїх людей, я буваю з ними. Зрозуміло, це не 90 відсотків мого життя.
– А чи була мить, хоча б мить відчуття, що ми програли?
– Та ні, ні. Я казав ще до початку війни, що нам треба витримати перші 3, до 14 днів. Якщо витримали – все буде добре. Все згідно плану, в принципі, і відбувається. Так, були моменти, коли було дуже важко.
– А який момент був для Вас найважчий?
– Період боїв у Мощуні, перший день і бої в Мощуні. Вони могли все вирішити. Дві такі події які зрештою до кінця зруйнували плани російської федерації. Потім вибивання із Ірпеня, воно поставило крапку, але Мощун і бої в Гостомелі. Це ті події, які просто зруйнували їх задум.
– Скажіть, а ті перемовини, що відбулися 28 лютого, вони якось вплинули на хід взагалі війни. Чи дали вони можливість змогу перегрупуватися?
– Думаю, ще не час про це розмовляти.
– Хотів запитати про політику, але ви сказали, що краще цієї теми не торкатися?
– Не треба.
– Починав нашу розмову з Сунь-Цзи, пропоную ним же і завершити.
– Давайте.
– Сунь-Цзи сказав, що війна любить перемогу і не любить тривалість. То коли і як ми переможемо?
– Ви ж бачите, що ми поступово рухаємося до перемоги. Як би там не було, у нас була окупована яка частина території. Більше 40 відсотків. З 24 лютого. А зараз - менше тридцяти. Тобто, як Ви бачите прогрес є. Ми маємо все зробити, щоб 2023 року все закінчити.
– Дуже дякую за те, що ви робите і за те, що поспілкувалися.
– Дякую Вам.