Відома аксіома, що українські добровольці, які захищали Україну, її незалежність та територіальну цілісність під час Революції Гідності, а згодом в районі АТО/ООС, повернувшись з Донбасу до рідних домівок,  так і не повернулися з війни… Один із тих, для кого початок російської-української війни був виключно питанням часу – магістр політології, вчитель історії й правознавства, активіст пластунів – українських скаутів, військовий доброволець, колишній розвідник Збройних Сил України, а сьогодні – заступник голови Координаційної ради з питань ветеранів та головний редактор сайта “Горинь.інфо” Тарас Давидюк.

Зі шкільних років юнак зростав у осередку “Молодий Рух Рівненщини”, де брав безпосередню участь у заходах національно-патріотичного спрямування, зокрема акціях та мандрівках,  з метою вшанування українських героїв минулого. В студентські роки Тарас вступив до національної скаутської організації України “Пласт”, де ще більше зміг реалізувати себе як патріот і український націоналіст.

– Свого часу брав участь у громадському русі. Вчитель історії дав мені прочитати книгу про громадські організації Рівненщини. І я внутрішньо зрозумів, що не можу не долучитись. Я знайшов себе в організації “Молодий Рух Рівненщини”. Це було влітку 2002 року. Ми проводили акції, мандрівки,  робили акцент на національно-патріотичне спрямування. Дуже багато акцій проводили з вшанування та впорядкування могил бійців УПА. Узагалі Рівненщина має чим пишатися, адже тут майже в кожному селі є могили воїнів за Самостійну Україну, – розповідає Тарас.

У студентські роки це продовжилось… Акції, табори, презентації книг, Помаранчева революція. Десь у 2008 році Молодий Рух перестав активно діяти. Після цього Тарас приєднався до пластунів – українських скаутів. Мав свій гурток молоді, яку навчали та виховували…

До Революції Гідності патріот працював журналістом у газеті “Волинь”. Журналістика почалася для нього з написання пресрелізів у громадських організаціях. Потім почав писати новини, пройшов кілька навчальних семінарів. Тепер має власний новинний сайт.

– Під час Майдану був у 14-й, а потім у 15-й сотнях Самооборони. 14-та сотня складалася з представників націоналістичних організацій, а оскільки свого часу я був членом Молодіжного націоналістичного конгресу, то потрапив спочатку туди. Пізніше мене “перетягнули” у пластуни, бо була 15-та сотня самооборони, де майже всі пластуни були. Займались переважно охороною Майдану.

З початком російської агресії Тарас разом із другом “штурмували військкомат”, щоб їх взяли до армії. Але оскільки обоє не служили до того на строковій, то сказали чекати.

– Тим часом я допомагав волонтерити. Згодом дізнався від пластунів про те, що вони формують свій батальйон. Це і вирішило мою подальшу долю. Адже надзвичайно важливим було те, хто поруч із тобою. Ідейні побратими – велика мотивація та допомога. Так я став частиною добровольчого батальйону “Гарпун”.

7 серпня 2015 року батальйон “Гарпун” було офіційно розформовано. Після чого боєць продовжив виконувати військовий обов’язок у лавах Збройних Сил України. В Навчальному центрі отримав досить ґрунтовну теоретичну підготовку. До того ж вона була підкріплена практикою. Особливо пізнавальною була інженерна підготовка та військова топографія.

– Я вже знав, чого хочу, знав, хто чим займається, тож пішов у 130-й окремий розвідувальний батальйон. Потрапив у взвод, який на дві третини складався із бійців добробатів. Ну а далі стандартно: після навчання та злагодження на полігоні відбули в район  бойових дій. У армії мав три посади різного профілю. Побував і розвідником, і мінометником, й інженером. В армії вчишся вміти і знати все.  Найбільше запам’яталася Світлодарська дуга.

– Не буду говорити, що я герой чи зробив щось надзвичайне. Просто виконував свою роботу. Всі мої нагороди – волонтерські. На жаль, я бачив, як нагороджували непричетних, але завжди радів, коли їх отримували заслужені.

Контракт закінчився на Великдень 2019 року. Тоді Тарас Давидюк із побратимами сів на потяг і поїхав зі сходу України додому. Повернувся у журналістику – відкрив у Рівному місцеве інформаційне агентство.

– Ми пишемо про військових, національно-визвольні змагання, військово-патріотичне виховання молоді, місцеві новини. Окрім блоку новин, є інтерв’ю, дослідження, національно-патріотичне виховання, матеріали про рівненських військовослужбовців. Блогери пишуть про релігію, філософію, літературу.  Працюємо на волонтерських засадах. Це можливість розвиватися й спробувати себе у журналістиці вже сьогодні. Даємо практику студентам-журналістам, науковцям, історикам. Інформація – це зброя. В умовах, коли окупант не відмовляється від своїх загарбницьких планів, треба продовжувати з ним боротьбу навіть у тилу.

Віктор Шубец

Фото Тараса Давидюка