ЗМІ про нас

Історія Шамана: “Вичислили ми ту хатку, з даху якої полюбляв працювати снайпер”

28 листопада 2016 року / “Львівська газета”

Цупкі очі, тонка лінія губ, від яких годі чекати усмішки чи зайвих слів, та символ України тризуб, який визирає з-під непокірного чуба

Цього 25-річного неординарного хлопця звати Сашко, родом він з Очакова Миколаївської області. Наразі прапорщик Кравченко проходить службу в комендатурі охорони й обслуговування в Повітряному командуванні “Захід”, що на Львівщині, на посаді начальника ремонтної майстерні автомобільної техніки. Але лише півроку тому старшина Олександр Кравченко добровольцем пройшов шосту ротацію зведеного загону Повітряних сил “Дика Качка”, що боронив передову позицію Зеніт у Донецькій області, на посаді снайпера-розвідника.

“Я інколи кажу малоймовірні речі, які спали мені на думку, а вони мають властивість здійснюватися. Можна сказати, що занадто загострена інтуїція”, – розповідає снайпер-розвідник “Шаман” про отримання такого позивного. Про епізоди з війни на Донбасі згадує неохоче, каже, що сни про війну не дають спати ні йому, ні дружині. “Було не страшно чомусь. У мене склалося таке відчуття, що все життя до цього воював, якась спадкова пам’ять”, – говорить “Шаман”. Адже у Сашка ще в далекому минулому один з прадідів був кошовим отаманом. Рід Кравченко бере початок з мальовничих місць поблизу Білої Церкви, що на Київщині. І хоч це було ще за часів Запорізької Січі, Сашко вірить, що генетика дає про себе знати. Від дитинства хлопець захоплюється історією козацького мистецтва, а у 2013 році Олександр склав присягу на вірність Україні та Українському козацтву в обласній громаді “Українського козацького полку “Галичина”.

Хлопець захоплюється ковкою та власноруч створює аналоги старовинної холодної зброї та козацьку символіку. Він мріє досконало дослідити історію України, та по можливості сприяти відновленню історичної правди та популяризації героїчного минулого воїнів-козаків Української Народної Республіки, ЗУНР, ОУН-УПА.

“Одним із найважчих був другий день нашого перебування на передовій “Зеніт” під Донецьким аеропортом. Мій розрахунок стояв на спостережному пості Зеніту “Казантип”, і бойовики з самого ранку “не жалкуючи” розпочали гатити по наших позиціях з важкої артилерії, застосовували також 120-міліметрові міномети – то була вогняна злива, – згадує боєць найпекельніший день. – А потім уже, навіть коли падали міни, свистіти кулі, та стояв страшний гуркіт, але я був дуже голодний, то стояв спостерігав із поста і їв кашу, – каже Сашко і додає: Таке було, коли я вже місяць був у розвідниках, то мене мало чим уже можна було вразити чи відбити апетит”, – нарешті посміхається.

“А що сказати, гарний хлопець. Був усюди, де було важко. В розвідку у мене ходив”, – досить коротко, але з теплою усмішкою згадує Сашка командир полковник з позивним Лев.

Цей хлопець багато разів був у небезпечних ситуаціях. Він ризикував власним здоров’ям і життям заради спасіння життя товаришів. “На війні ти знаходиш справжніх товаришів, до яких не боязко обернутися спиною, бо знаєш, що тебе прикриють і навіть врятують. Для мене авторитетами на передовій стали командир 6-ї ротації “Лев”, “Колдун” та особливо “Штиль”, і я пишаюсь, що це офіцери нашого Повітряного командування – розповідає воїн.

Розповідаючи про свої дні на війні, які, здається, неможливо забути, боєць пригадує дикий свист куль, постріли з важкої артилерії, звук запалювальних боєприпасів навколо і телефонний дзвінок у розпал бою. “Задзвонив телефон – це була дружина Марійка. Я, не розгубившись, відповів, що все в мене добре, але вона ж то чує..”

Хлопець украй рідко розказував про те, що з ним відбувалося. Адже вдома на нього чекала любляча дружина і двоє маленьких синів, він навіть дозволити собі не міг подумати, що з ним щось трапиться. Під час бою та в кількох вилазках Сашко декілька разів отримав контузію, але справ було стільки, що навіть не фіксував ті випадки. Розповідає, що отямився, “протошнився” та просто відлежався.

На війні у хлопця також з’явився свій тотем – сова. Пораненого птаха хлопці підібрали на позиції. Гордий птах спочатку не підпускав до себе, але згодом наче відчув, що тут йому бажають добра. Виходили сову. Коли настав час розставатися, Сашко передав тваринку волонтерам.

“Нас постійно “кошмарив” снайпер із копанирів, що біля промзони. Група розвідки вирішила виїхати на шахту “Бутівку”, де стояли наші побратими з ПС, щоб роздивитися, звідки він працює та ліквідувати тварюку. З Опитного йшла машина “Правого Сектору” та підкинула нас до висоти. Звідти ми з напарником та розвідником з ДУКу, який мав у тій вилазці свій інтерес, вийшли “зеленкою” в напрямку промзони. “Культпохід” удався, жодної втрати чи навіть подряпини, хоча цю зону особливо поливають вогнем, не кажучи про розтяжки… Вичислили ми ту хатку, з даху якої полюбляв працювати снайпер. Через кілька днів наш спец загасив ворожу точку”, – тішиться розвідник.

Коли Олександр повернувся додому, мер Льова, оцінивши його бойові заслуги, особисто вручив хлопцю цінну нагороду – пам’ятну монету Андрія Шептицького, а в рідній частині старшина вже отримав погони прапорщика.

Підрозділи Повітряних сил на виконання мінських домовленостей не стоять “на нулі”, тож Сашко шукав будь-яку нагодою знову поїхати на передову. Зараз він захищає Українську землю у складі однієї з бригад високомобільних десантних військ.

Ірина Баранова, Олександра Качмар