З метою вдосконалення структури центрального апарату військової розвідки і створення регіональних органів із широкомасштабним планом дій у травні 1920 року при Розвідочній управі Генштабу було створене Інформаційне бюро (скорочено “ІНФІБРО”).

Раніше Інформбюро існувало при Корпусі військової жандармерії. Після підпорядкування його Розвідочній управі Генштабу воно перетворилося на головний робочий орган військової розвідки та контррозвідки Збройних сил республіки і стало, по суті, окремою спецслужбою, хоч це і зумовлювало певні дублювання в роботі Розвідочної управи. План поточної роботи цієї установи мав складати військовий міністр або начальник “ІНФІБРО”, але з обов’язковим затвердженням міністром. Такий порядок планування роботи мав за мету забезпечити зв’язок між загальними оборонними зусиллями України та діяльністю військової розвідки республіки. Щодня начальник Інформбюро особисто робив доповіді начальнику Генштабу або керівникові військового відомства, що суттєво підвищувало його статус.

Структурно Інформаційне бюро складалося з центрального органу (Центру “ІНФІБРО”) та філій Центру. У складі центрального органу знаходилися відділи внутрішнього, зовнішнього догляду, розвідочний і реєстраційний. Це давало змогу автономно виконувати широке коло завдань із постачання розвідувальної інформації, її опрацювання, підтримання внутрішньої безпеки Збройних сил, підготовки кадрів.

Розвідочний відділ, що входив до складу Інформбюро, займався агентурною розвідкою як на території України (де постійно йшли бойові дії), так і за її межами, проводив агітаційно-пропагандистську роботу в арміях та серед населення ворожих УНР держав, здійснював у межах своєї компетенції і можливостей контррозвідувальні заходи за кордоном, організовував різноманітні акції за лініями ворожих фронтів.

З урахуванням великого досвіду попередньої оперативно-розшукової діяльності у поліції ще за часів Російської імперії та в міліції м. Києва керівником Інформаційного бюро призначили Миколу Красовського.

На чолі цього спеціального органу Красовський відзначався принциповістю і наполегливістю, багато уваги приділяв організації агентурної роботи, персонально працював з агентами, які перебували на зайнятій ворогом території України та за кордоном. Він розробив низку нормативних документів, закладаючи в них своє бачення цієї специфічної діяльності і наголошуючи на головних особливостях для національних кадрів розвідки і контррозвідки, зокрема, інструкцію для Інформаційного бюро і передмову до неї. Цей документ не зовсім вписується у звичні межі офіційних нормативних актів, водночас він є унікальним зразком використання публіцистичного стилю у діловому документотворенні.

Красовський прагнув постійно керуватися цією інструкцією у роботі. І закликав до цього підлеглих, які сповна довіряли йому і під його началом діяли сміливо, впевнено і рішуче. Неспроста більшовики призначили за голову кожного співробітника Інформбюро по 300 тисяч карбованців, а сам орган називали “петлюрівською ЧК”.

Водночас у цей період у діяльності військової розвідки було чимало і проблемних питань, дублювань у роботі, упущень. Розвідочна управа Генштабу і підпорядковане їй Інформбюро мали структурні підрозділи, які фактично виконували аналогічні функції, а саме: агентурний відділ Розвідочної управи і розвідочний відділ “ІНФІБРО”; контррозвідочний відділ Розвідочної управи та відділи внутрішнього і зовнішнього догляду “ІНФІБРО”.

Понад те, через свою принципову позицію Микола Красовський неодноразово мав конфлікти з вищим керівництвом, яке не вельми добре розбиралося в оперативній роботі. Були навіть випадки коли його намагалися відсторонити від посади, дорікаючи колишньою багаторічною службою за царського режиму. При цьому вимагали, щоб при передачі справ своїм наступникам він надав звіт про всіх осіб, з якими підтримував агентурні зв’язки у ході виконання розвідувальних завдань.

Але жодного разу Красовський на це не пішов і не розкрив особисті оперативні джерела, надбані ним за всі роки служби. А багато з них працювали й за кордоном і упродовж багатьох років не поривали контактів із ним, всіляко довіряючи.

Після еміграції українського уряду і військових частин “ІНФІБРО” ще упродовж якогось часу діяло у 1920-1921 роки на території Польщі. Однак за відсутності коштів на утримання підрозділ згодом був виведений зі складу Генштабу Армії УНР і невдовзі взагалі припинив існування.

Автор: Олександр Скрипник «Українська розвідка: 100 років боротьби, протистоянь, звершень»