“Помічати найменші дрібниці та постійно контролювати ситуацію” – це одне з головних правил військових розвідників, якого вони неухильно дотримуються під час бойових виходів. Наш кореспондент прожив один день із бійцями розвідувального підрозділу однієї з військових частин Об’єднаних сил, що на Луганщині.

Ранок у розвідників розпочинається з обов’язкової фізичної підготовки, яка іноді триває одну-дві години.

– Сила, швидкість і витривалість допомагають вижити в складних природних та бойових умовах, – пояснює командир підрозділу капітан Макар. – Та все ж головна наша зброя – сила духу й вміння працювати як одна команда.

Після сніданку армійці аналізують інформацію, зібрану з різних джерел, готують бронетехніку, зброю, засоби спостереження тощо.

Несподівано рутинну роботу обірвала команда командира: “Увага! Підготуватися до виходу! Збір основної групи за п’ять хвилин!”

Швидко та без зайвої метушні кремезні хлопці зібралися коло бойової розвідувально - дозорної машини й рушили на ній розбитими дорогами до місця виконання завдання.

– Майже щодня або щоночі доводиться виїжджати й діяти за призначенням. Чи то бойовий вихід, а чи просто навчальний, ми дізнаємося вже на вихідній точці. Проте в обох випадках ми викладаємося, як кажуть, на всі сто. Бо це наша робота, – сказав розвідник, старший солдат Дмитро.

Уже на “точці” в небо піднявся БпЛА. Операторові дрона за лічені хвилини треба помітити найменші дрібниці в напрямку просування групи, оскільки це може врятувати життя хлопцям.

– Приміром, якщо до якого старого будинку протоптано свіжу стежку або коло вікна накидано сміття, то, імовірно, там базуються окупанти. Або ж звертаю увагу на узбіччя доріг, бо там можна побачити сліди від траків бронетехніки. Наш ворог уміє добре маскуватися, але ми знаємо, як його виявити, – розповів оператор БпЛА солдат Дмитро.

Коли напрямок і маршрут виходу групи остаточно визначено, хлопці за давньою традицією замовкли й стали на праве коліно. Протягом наступних кількох секунд вони пригадали товаришів, полеглих на полі бою, і налаштувалися на успішне виконання завдання.

Далі розпочалася звичайна робота розвідгрупи. Кожен армієць чітко виконує свій алгоритм дій. Цього разу армійці пересувалися мішаним лісом, де кожна зламана гілка або стривожений птах могли б видати їхнє місце розташування. Крок за кроком воїни просувалися по заданому шляху, прислухаючись до тиші, бачили й чули те, на що звичайна людина не звернула б уваги.

– На “м’яких лапах”, а часто й на животі ми маємо непоміченими добиратися до того місця, звідки можна розгледіти ворога. Але вступати в рукопашний бій, як у голлівудських фільмах, узагалі неприйнятно для людей нашої професії. Тому що ми поставимо під удар не тільки себе, а й усю військову частину, в інтересах якої діємо, – прокоментував роботу підлеглих Макар.

Під час цього навчального виходу надійшла інформація, що снайпер поранив у руку одного з бійців. Медик групи Вадим негайно прибув до постраждалого. Свої відпрацьовані до автоматизму дії він супроводив поясненнями, аби вкотре нагадати хлопцям, як треба надавати медичну допомогу.

За словами військових розвідників, після виконання бойових завдань не менш складно повернутися на свої позиції, успішно пройти ворожі й наші інженерні загородження, своєчасно передати важливі відомості про російських окупантів.

Тож хоча цього разу завдання було навчальним, воно нічим не відрізнялося від бойової роботи. Із цією справою хлопці впоралися успішно, і згодом розвідувальна група повернулась на своє місце розташування.

Уже в польовому розташуванні підрозділу нас зустріла заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення лейтенант Ольга. Єдина жінка-військовослужбовець у цій розвідроті має диплом психолога. Вона дуже відкрита й завжди усміхнена, уміє підтримати воїнів добрим словом і не дає їм замкнутися в собі через виникнення нештатної ситуації.

– Поки хлопці десь виконують небезпечну роботу, я не знаходжу собі місця. А найголовніше моє завдання полягає у формуванні розвідгруп з огляду на психологічну сумісність та у вивченні мікроклімату в підрозділі, – пояснила Ольга.

Нашу розмову перервав телефонний дзвінок. Пані лейтенант довго спілкувалася з потенційним підлеглим – Андрієм із Полтавщини. Як виявилося, у тамтешньому обласному військкоматі чоловікові дали її контакти, і він виявив бажання служити в цьому підрозділі.

– Дзвінків з усієї України надходить чимало. Наприклад, протягом останнього місяця ми з кількох десятків осіб дібрали шістьох, але таких, що нам цілком підходять, – зазначила Ольга.

Слова свого заступника доповнив командир роти капітан Макар:

– Гасло нашого колективу таке: Libertas aut mortis! У перекладі з латинської це означає “Воля або смерть!”. Уже другого-третього дня новачки розуміють глибоку суть цих слів. Адже всі з нашого підрозділу – патріоти, тож він нагадує годинниковий механізм, у якому кожен виконує свою функцію. З перших слів розмови з новобранцями ми якось відчуваємо серед них своїх за налаштованістю.

До речі, капітан Макар має неабиякий авторитет серед підлеглих. Він, як кажуть, пройшов вогонь, воду й мідні труби. За його плечима – тривала служба в аеромобільній бригаді та окремому розвідувальному батальйоні. На Донбасі він вивчив майже кожен метр ділянки фронту від Широкиного до Станиці Луганської.

– Мені не доводиться підвищувати голос на підлеглих. Ми діємо однією командою, усвідомлюючи ризик. Тому що життя одного залежить від професіоналізму всіх, і навпаки, – підсумував капітан Макар.

Дмитро ГОРБУНОВ, “Народна армія”