ЗМІ про нас

Передові позиції. Донецька область. Лише декілька сотень метрів розділяють наших захисників з ворогом. За допомогою перископу – оптичного приладу, який дозволяє стежити за об'єктом, артилерійські розвідники ведуть спостереження за противником та пересування його техніки.

Троє хлопців, про яких піде сьогодні мова, різні за віком та уподобаннями, у кожного є родина, але окоп для них став місцем дружби, а спостережний пункт об’єднав у боротьбі проти окупантів.

Про війну, як і багато їх ровесників вони чули лише розповідей чи екранів телевізорів, а сьогодні вони, як і багато тисяч українських захисників не пускають її далі. Так і хочеться сказати, вони кращі, вони обрані, замість розваг та спокійного життя вони обрали відповідальний шлях та оберігають українські міста і села на передовій, але сам факт перебування в розвідці вже означає, що вони одні з найкращих представників військової професії.

Два Івани та Дмитро цілодобово ведуть спостереження за обстановкою, за пересуванням противника, засікають місця звідки ведуться обстріли. У їх роботі головне – не втратити хвилини, аби доповісти. Від цього залежить збереження життя людей, разом з тим, українські військові зможуть вчасно дати відсіч в бік противника.

Іван з Кривого рогу, у свої 20 років щойно закінчивши університет пішов захищати Україну. Його батько схвильовано прийняв рішення сина, але вибору, як змиритися з ним не було. Під час нашого спілкування були чутні приходи, з протилежної сторони стріляли з СПГ (станковий протитанковий гранатомет), Іван вставши говорить: – тут так постійно, стрілецькі бої, працюють в наш бік з АГС, БМП, але коли хлопці дають відповідь на тій стороні одразу замовкають. Коли ми приїхали сюди згадує Іван, в той самий день було двоє поранених хлопців з батальйону “Айдар”. Прицільно стріляли з ворожого ВОПа. Вчора близько опівночі почалось, а через пів години припинилось. О 2-й ночі знову було пару приходів з СПГ, але до нас не долетіло. На запитання що потрібно, аби припинити зухвалість ворога та повернути окуповані землі Іван говорить: – “Якщо нам дадуть добро, тоді ми всі підемо, ми виб’ємо їх з нашої землі. Проблем в цьому не буде, наші хлопці попрацювали б нормально, артилерія прикрила б піхоту, а досвіду ми вже набрались”. Зараз Івану 23 роки, він скоро повернеться додому де на нього зачекалися дівчина, батьки, сестра і братик якому лише 2 роки. Після звільнення Іван планує займатися сільськогосподарською справою, збудувати теплиці та вирощувати власну продукцію.

Поруч з Іваном захисник з Тернопільщини, тезка 28 років. Іван також уже третій рік служить в Тернопільській артбригаді, пригадує початок армійської служби ще в українському Донецьку, коли був солдатом строкової служби: – У червні 2014 року нашу частину взяли у полон терористи з батальйону “Кальміус” – це були незаконні збройні формування ДНР, підтримка яких здійснювалася з боку Росії. – Ми були простими солдатами, нас не зачіпали, але подзвонили нашим батькам, щоб приїхали і забрали нас. Тоді нас розкидали по різних частинах в Україні де ми і дослужували до звільнення. У 2015 році я звільнився в запас, побув деякий час вдома і знову пішов в армію. На той час моїй донечці тоді був лише рік.

Третій наш співрозмовник Дмитро з Чернівецької області, він п’ять місяців тому переступив поріг бригади, а з хлопцями лиш віднедавна. Він також як Іван повернувся до війська після строкової служби, яку проходив у Новомосковську Дніпропетровської області, перепочивши підписав контракт у частині, яка ближче додому. У свої 25 років Дмитро служить у розвідці, підрозділі де відповідальність не лише за себе – понад усе. Коли ми запитали що потрібно, щоб Україна не мала впливу від “амбітних геополітиків” ворожої країни Дмитро каже: – За незалежність треба боротися. ЇЇ ніхто нам не подарує. А добробут громадян в руках самого народу, хто як не люди мають робити добре у державі, в якій живуть. Україна єдина. Вона живе у серцях патріотів, квітне у душах Героїв, будує майбутнє для своїх поколінь – додає співрозмовник.

Автор: Юрій Кульпа.