На Львівщині в самому розпалі змагання на першість Збройних Сил України серед розвідувальних підрозділів Сухопутних військ, Сил спеціальних операцій, Морської піхоти, Десантно-штурмових військ та Національної гвардії України. Загалом за звання найкращого змагаються близько сотні елітних бійців.
У програмі змагань розвідників: дії вдень та вночі, подолання водних перешкод, приховане таборування в лісі, робота з мапами та GPS, стрільба зі штатного озброєння, відрив від переслідування тощо. Армія INFORM продовжує інформувати читачів про перебіг подій та нововведення, які застосовують наші “специ» цього року.
Варто детально розповісти про проходження спеціальної смуги перешкод. Подекуди її ще називають “стежкою розвідника”. Здавалося б, що тут нового? Адже спеціальні смуги перешкод використовували ще за часів радянської армії. А втім, відмінності є. Фахівці 49-го навчального центру розвідки 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного доклали чимало зусиль, щоб цей відтинок траси змагань розвідувальних підрозділів був не лише виснажливо складним, але й повною мірою розкривав фізичну та психологічну підготовку кожного окремого бійця. А також його здатність та уміння працювати в групі з своїми напарниками. У чому ж унікальність та складність цієї навчальної ділянки на місці подій розбирались кореспонденти АрміяINFORM!
“Коли “смуга” – не “лінійочка”!
Ми не будемо розповідати про всі нюанси та тонкощі апгрейду навчального процесу розвідників. Зупинимось лише на головних аспектах.
Сьогодні назвати “смугу” – “смугою” просто язик не повертається. По “лінійочці”, перескакуючи через бар’єри вже давно ніхто не бігає. Усі елементи сучасної ССП (спеціальної смуги перешкод) займають окрему площу близько гектара. На ділянці 27 окремих різноманітних перешкод, які можна використовувати або довільно, або разом у комплексі. Це залежить від потреб певного курсу. Перша відмінність від “радянської спадщини” – кількість перепон значно збільшилась. Так, до прикладу, до звичної вже імітації каналізації, львівські розвідники додали ще два види підземних перешкод, один з яких є за своєю суттю лабіринтом. До того ж, відповідно до тренувальних завдань, у цих підземеллях можуть бути ворожі засідки, міни-пастки та інші “сюрпризи”, якими наших розвідників зустрічають адепти “руского миру”. Відповідно до поставлених завдань змінюється і звукове супроводження тренування. Якщо раніше це були лише звуки автоматних черг та артилерійського обстрілу, то тепер можуть використовувати звуки нічного лісу, тварин та навіть передсмертні крики людини.
– Якось, під час навчань, ми долали підземний лабіринт, – розповідає майбутній розвідник. – На жаль, ми не помітили, що з нього нас вийшло на одного менше. Справа в тому, що нашого товариша, який ішов всередині групи, інструктори, які зображали ворога, просто “по тихому” взяли в полон. Щоб уникнути дискваліфікації, ми мусили повернутися в лабіринт і забрати з собою “тіло” нашого розвідника. Само собою ми втратили час та товариша, тому і програли. Але навчились бути пильними і готовими до нападу в будь-яку мить.
До наземної складової додалось кілька видів перешкод з колючим дротом (це і так званий “низький дріт”, і дротяна загорожа, і різноманітні “мотанки” та дротяні перешкоди). Також додано ділянку, яка дозволяє відпрацювати подолання поля, що зазнало ракетно-артилерійського удару. Крім цього (на відміну від радянсько-російського взірця) до смуги перешкод надано низку імітацій подолання зруйнованих мостів та переправ. Тепер це не лише колоди над ровом з багнюкою, але й різноманітні “ламані мости”, канатні переправи тощо. Щоб остаточно “зламати дихання” та надати додаткового тренувального вантажу для кожного розвідника, тут є “вузький тунель” з коліс великого діаметра (який, за бажанням інструкторів, можна долати як всередині, так і зовні). Дорога “слід у слід” викладена з пеньків, навіть прості завали утворені з лісового сухостою. Тож під час проходження “смуги”, розвідник не біжить марафон, а різко чергує біг з присіданням, ходьбою, стрибками.
– Для людини на марші дуже важливо контролювати своє дихання, – поділився один із інструкторів-розвідників. – Вміти “автоматично” переходити з ритму в ритм. Це дозволяє не виснажуватись у реальному бою, не втрачати пильності та зосередженості, а просто виконувати поставлене завдання.
Окремо потрібно наголосити, що всі вправи виконують лише із застосуванням стандартного екіпірування воїна-розвідника Збройних Сил України. Крім цього, відповідно до задуму інструкторів, евакуація пораненого може бути в умовах переслідування. Тобто тоді, коли не можна залишати за собою будь-яких слідів. І в цьому випадку вже має працювати кмітливість всього підрозділу.
“Подібні є, кращих – немає”
– Щось схоже є на полігонах під Одесою в Чабанці, де тренуються курсанти-розвідники, в навчальному центрі ДШВ в Житомирі, – розповідає сержант-морпіх Володислав, який люб’язно погодився провести оглядову екскурсію цією “стежкою розвідника”. – Але ця – унікальна. І, напевно, найдовша щодо дистанції за інші. Такий висновок військовослужбовець-контрактник із шестирічним стажем служби робить невипадково. Адже йому є із чим порівнювати. На Львівщині Володислав проходить навчання за спеціальністю інструктор “БАРС” – бойової армійської системи. І проходження окремих елементів такої смуги перешкод входить до програми підготовки. Зокрема, тактичні переміщення по спеціальних сходах і перекладинах на висоті… третього поверху. Боєць повинен забігти на таку “поличку” завширшки сантиметрів двадцять не лише без допомоги рук, а ще й тримаючи в руках штатну зброю. І бути готовим у будь-яку мить закинути за спину автомат та дістати з кобури пістолет.
– Загалом протяжність смуги не перевищує 500 метрів, – каже він. – Але цих пів кілометра здатні буквально витрясти душу з будь-кого. Тут треба не лише бути фізично сильним. М’язи без застосування розуму не зроблять із тебе розвідника.
За нормативом для проходження смуги дається 17 хвилин. Втім, правильно розрахувати свої сили, щоб не приповзти на череві до фінішної позначки досить складно. Особливо, враховуючи те, що смугу потрібно долати у бронежилеті, шоломі, із штатною зброєю. Це, як мінімум, додає десять кілограмів зайвої ваги.
З особистих спостережень морпіха-інструктора, нині кожен армійський навчальний центр намагається створити щось подібне на своїй базі. Військові використовують підручні засоби та власну кмітливість, щоби обладнати додаткові тренувальні ділянки. До прикладу, десантники в Житомирі, маючи у своєму розпорядженні багато ящиків з-під гранатометних пострілів, не стали їх утилізовувати. А побудували так званий “кілхаус” – будиночок-лабіринт, де зі штатною зброєю та бойовими набоями відпрацьовують тактичне переміщення в складі підрозділу та знищення ворога, що засів у міській забудові. Використовують навіть занедбані будівлі на території військових містечок. Мовляв, якщо немає грошей на реставрацію, будемо використовувати ці руїни як полігон. І в цьому є сенс. Адже, до прикладу, на Донбасі, нашим воїнам часто доводиться пересуватись і воювати якраз серед напівзруйнованих будівель. Для дій у такому рельєфі потрібні специфічні навички.
Яким має бути розвідник?
Першими завдання на смузі перешкод виконували курсанти факультету розвідки Військової академії з Одеси. Майбутні офіцери відразу задали високий темп. Як не як, фізична і тактична підготовка у них серйозна. Однак, зі слів старшого групи курсантів, викладача кафедри розвідки підполковника Максима Онищенка, сила і спритність – лише половина вдачі армійського розвідника у XXI столітті.– Якщо раніше розвідник повинен був мати фотографічну пам’ять і блискавичну реакцію, то тепер хороший розвідник, радше, повинен мати добрі знання і навички користування технічними засобами розвідки, – говорить офіцер. – Замість гострого зору тепер є потужні об’єктиви, є комп’ютерна техніка та цифровий зв’язок. Російські військові, що воюють проти України на Донбасі, до слова, мають потужну технічну базу розвідки. Втім, і наші розвідувальні підрозділи за декілька останніх років отримали достатньо технічних новинок, аби конкурувати із ворогом на рівних та вміло знешкоджувати його технологічну зброю. Втім, зазначає офіцер, засоби доставки цієї техніки до місця все ті ж – ноги, руки і спина розвідника. Тому фізична витривалість, кмітливість та інтуїція – це друга половина необхідних якостей бійця-розвідника навіть у цифрову епоху.
– Це добре, що тут скомпоновані різні “стихійні елементи” у яких доводиться діяти розвіднику, – відзначає старший групи курсантів, викладач кафедри розвідки підполковник Максим Онищенко. – Є ділянки підземні. Психологічно не кожен здатен орієнтуватися в суцільній темряві – дуже швидко можна втратити орієнтацію. А розвіднику, особливо в умовах бою в місті, часто потрібно пересуватись у каналізаційних колекторах та інших підземних комунікаціях. Крім того, є завдання, коли потрібно приховано діяти у стічних трубах шляхопроводів під залізничними коліями чи мостами. До цього треба бути звичним. Окрема тема – робота на висоті, яка вимагає знань і навичок альпініста. Крім того, тренується й інтелект бійця. Адже смугу проходять не одиночки, а бойові двійки чи трійки. Відтак, кожен страхує товариша, продумує свій та його наступний крок, блискавично приймає рішення. Для майбутнього командира це – важливо!
“Атракціон безкоштовний, але небезпечний!”
Про це абсолютно серйозно наголошує інструктор-верхолаз солдат Микола із позивним “Майдан”. Йдеться про ділянку смуги перешкод, де учасники змагань демонструють навички висотної підготовки.
– Ділянка включає в себе сім елементів. Кожен із них відтворює окремий тип перешкоди, що часто є в районах проведення бойових дій. Зокрема, це зруйнований підвісний міст, обірваний міст, мотузкові “маятники”, різні конфігурації мотузкових переправ, – говорить він.
Але цей етап смуги розвідника явно не для тих, хто страждає на акрофобію. Усі мотузки натягнуті в двадцяти метрах над землею між стволів столітніх буків. Крім навичок верхолаза, кожен, хто проходить дистанцію, випробовує ще й свою силу духу. Зі слів інструктора, траплялись випадки, коли серйозні хлопці з визначною бойовою біографією сповзали згори, так і не наважившись ступити ані кроку по тонких канатах, що зрадливо “гуляють” під ногами.
– Мені пощастило. Ще до армії займався спортивним туризмом у рідному селі на Волині. Наш шкільний учитель географії Віктор Георгійович був ще й хорошим скелелазом. Передав мені це уміння, за що йому велика вдячність, – розповідає боєць-інструктор.
До слова, перед тим, як проходити цей етап, кожен учасник вислуховує досить розлогу лекцію щодо правил безпеки. Фактично, якщо на інших етапах смуги помилка чи порушення правил переміщення може означати лише дискваліфікацію і вибуття зі змагань, то тут – це висока вірогідність важкого травмування. Кожен з учасників отримує спеціальний шолом, страхувальний пояс-обв’язку з двома карабінами. А також спеціальний ролик, який стане в пригоді тим, хто дійде до останнього із семи сегментів. Там потрібно пролетіти майже п’ятдесят метрів над досить глибоким яром.
– Звичайно, є унікальні хлопці, які просто пролітають цю ділянку смуги, як справжні Тарзани, – жартує Микола. – До прикладу, тут один із курсантів-одеситів встановив рекорд, який важко буде комусь побити. Висотну ділянку смуги пройшов загалом за чотири хвилини. А один із сегментів пролетів секунд за десять. У нас ледь щелепи не повідпадали…
Пробігти цих п’ять сотень метрів – не те ж саме, що подолати аналогічну дистанцію на біговій доріжці в якомусь з модних фітнес-клубів! Добре треновані хлопці, які дійшли до фінішу, ледь ноги пересували під вагою бронежилетів, шоломів та штатної зброї. А це – лише перший з оновлених етапів, які стали складнішими та більш наближеними до вимог сучасної розвідки. Втім, уважно слідкуйте за матеріалами Армія INFORM. Далі буде ще цікавіше!