Галерея героїв

Герой України
Гордійчук Ігор Володимирович

Гордійчук Ігор Володимирович народився 12 листопада 1972 року в селі Залізниця Корецького району Рівненської області. Навчався в Київському інституті Сухопутних військ, закінчив з відзнакою факультет підготовки офіцерів оперативно-тактичного рівня Національної академії оборони України та Коледж сухопутних військ Збройних сил США.

Службу Ігор Володимирович розпочав командиром механізованого взводу, але справжнім його покликанням був спецназ.

Проявивши волю та наполегливість, Гордійчук перевівся до військової частини спеціального призначення, був заступником командира окремої бригади спеціального призначення, а згодом – командиром створеного на базі бригади 8 окремого полку спеціального призначення – однієї з кращих частин Збройних Сил України. Проходив службу у складі міжнародного контингенту в Республіці Афганістан. Був першим заступником начальника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, проходив службу в Генеральному штабі ЗС України та Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України.

Під час АТО полковник Гордійчук брав безпосередню участь у багатьох операціях. Очолював загін спецназу при виконанні завдань в тилу противника, командував боями по захопленню Савур-Могили.

Савур-Могила стала відомою ще під час Другої світової війни – вона була ключовою позицією гітлерівської оборони, під час її штурму загинуло в повному складі кілька радянських дивізій. Висота зберегла своє стратегічне значення і під час російсько-української війни. Саме після зайняття Савур-Могили та облаштування там спостережного поста російські артилерійські коректувальники фактично повністю заблокували пересування дорогами в секторі “Д”.

Виведення військ було можливим тільки в разі захоплення Савур-Могили, тому для її утримання були задіяні кращі загони російських найманців.

12 серпня 2014 року розвідники Гордійчука у складі 14 осіб з групи спеціального призначення “Крим” прорвалися на Савур-Могилу, взяли під контроль спостережний пункт на верхівці і почали виконувати завдання з коригування артилерійського вогню.

Ворог миттєво оцінив загрозу, яка з’явилась. Для знищення українського загону були залучені великі сили російської артилерії і загони російських найманців з бронетехнікою. Постійними шквальними артилерійськими нальотами ворога була виведена з ладу апаратура зв’язку. Гордійчук продовжив коригування вогню по телефону. Зв’язок працював дуже погано, але в деяких точках гори можна було передавати дані по звичайному мобільному телефону.

Група Гордійчука перебувала під постійним вогнем важкої артилерії, і майже щодня піхота ворога штурмувала вершину.

Укриття рятували життя, але від близьких розривів бійці отримували поранення і – особливо – сильні контузії, які виводили людей з ладу. Гордійчук також неодноразово був контужений, але позиції не залишив.

Денні штурми іноді відбивали за артилерійської підтримки, а нерідко тільки стрілецькою зброєю і гранатометами. Найманці зробили також шість спроб захопити Савур-Могилу вночі. Захисники вершини витримали безліч боїв на ближній дистанції. Завдяки грамотно організованій обороні і рівню індивідуальної підготовки захисники мали мінімальні втрати.

Після прибуття підкріплення Гордійчук здійснив ротацію – група “Крим” пішла. Але сам полковник залишився на вершині і продовжував виконувати бойове завдання, повідомляти інформацію про ворога, незважаючи на поранення в руку й контузію.

Наказ про відхід із Савур-Могили надійшов ввечері 24 серпня. До того часу стало зрозуміло, що Савур-Могила знаходиться в щільному кільці. Машина 3 окремого полку спеціального призначення, яка прорвалася, щоб вивезти поранених, була розстріляна російськими найманцями.

Вночі Гордійчук дав наказ про відхід із Савур-Могили. Переорана снарядами висота була залишена українськими воїнами після 12 діб безперервних боїв.

Розвідникам вдалося приховано пройти тилами противника близько 60 кілометрів і приєднатися до наших військ під Многопіллям. Разом з усіма українськими частинами вони пішли на прорив 29 серпня.

Як згадує розвідник з групи Гордійчука сержант Стегар: “Ми їхали в одній вантажівці. Гордійчук був у кабіні водія. Нас обстріляли раптово, і тут же машина була накрита снарядами і мінами. Вибух стався в кузові, машина загорілася. Ми вивалилися з палаючої машини, підійти на допомогу полковнику не могли – вогонь по дорозі був неймовірної щільності, треба було відповідати. Двері кабіни відчинили, і Гордійчук сам вибрався з машини. Він виповз до нас сам. Ми його підібрали і зробили перев’язку. Рана була страшною – було неймовірно, що чоловік сам рухався з такою раною і намагався продовжувати бій.

Полковник намагався продовжувати командувати боєм, він навіть зривав пов’язку. Але невдовзі від втрати крові він залишився без сил. Російські десантники взяли в полон мене, Гордійчука і ще кількох бійців. Полковник був без свідомості. Нас зібрали на полі, а Гордійчука кинули збоку і не дозволяли надати йому допомогу. Сказали, мовляв, цей довго не протягне. Весь день полковник лежав сам, без будь-якої допомоги і догляду, з однією тією пов’язкою, яку ми йому одразу наклали. Потім нас повели…

Коли я дізнався, що цей приголомшливий офіцер вижив, мене така гордість за нього взяла! Спасибі йому, в ці страшні дні він був для нас прикладом мужності”.

“Від імені всього українського народу дякую Вам за ті подвиги, які Ви зробили для захисту незалежності нашої держави, за мужність і відвагу, яку Ви продемонстрували, захищаючи Україну. Вами гордиться вся Україна. На Вашому прикладі будуть виховуватись покоління українських воїнів”, – сказав, звертаючись до Героя, Президент України Петро Порошенко, відвідуючи у госпіталі Ігоря Гордійчука.

21 жовтня 2015 року Указом Президента України полковнику Гордійчуку присвоєно звання Героя України і вручено орден “Золота Зірка” – за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Ігор Гордійчук також нагороджений орденами Богдана Хмельницького II та III ступенів.