Війна в Україні стала своєрідним випробувальним майданчиком, включаючи розвідувальну діяльність, і ми перші здобули цей досвід. Сьогодні на наших очах спецслужби стають живою легендою – каже генерал-майор Кирило Буданов для  інтерв’ю “Wirtualna Polska”.

Обстріл російського командного пункту та поранення Валерія Герасимова, розвідка та цілевказівка ​​в росії, раптові пожежі в російських містах - більшість дій українських спецслужб залишатимуться в таємниці на десятиліття. Можна лише припустити, що, без ефективної діяльності військової розвідки, війна, яка триває в Україні вже рік, виглядала б зовсім інакше. Підтвердження отриманої конкретної інформації, яка вплинула на хід війни, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Зовсім нещодавно так було з новиною, яку фінансист Денис Кірєєв передав українській розвідці 23 лютого 2022 року. Завдяки цьому українська армія за кілька годин до того знала, що найсильніший удар буде завдано в напрямку Києва.

Протягом трьох років діяльністю цієї спецслужби ГУР керував 37-річний генерал-майор Кирило Буданов.

В інтерв’ю “Wirtualna Polska” голова ГУР хвалить гнучкість української армії, розповідає про співпрацю з союзниками та заявляє, що після війни має бути форма контролю над новою, післявоєнною російською федерацією.

  Чи вдасться це Україні і яка роль очолюваної ним служби? Буданов впевнений у собі та перемозі своєї країни.

-  Війна – це смерть. Які думки виникають у вашій голові, коли доводиться стояти над могилою колеги, підлеглого зі служби?

-  Втрата побратимів і колег, звичайно, завжди болісна. Але ми до цього готові, нас навчили, як до цього готуватися. Це наша робота, наш обов'язок. Водночас ще більше відповідальності відчуваємо за результати роботи тих, кого вже немає.

- Але стрес залишається. Як з ним справляється начальник розвідки? Як начальник, як офіцер, як людина?

- Дозвольте не зупинятися на відповіді на це питання. Воно буде коротким. Нещодавно друзі подарували мені на день народження стіл для настільного хокею. Мабуть, просто щоб зняти цей стрес.

- Ви раді?

- Я засміявся і віддав до офіцерської їдальні. Іншим це більше сподобається.

- Ваша посада дає вам силу та можливості. Чи є щось, що може зробити ГУР ще кращим?

- Я міг би довго говорити про різні моделі чи “шаблони”, але відповім так: немає меж досконалості. Треба розуміти, що повномасштабне вторгнення стало серйозним потрясінням для всієї державної системи України, включно зі спецслужбами. Жодні моделі чи структури не є такими, якими вони були до 24 лютого 2022 року. Динаміка певних процесів зовсім інша, ніж до цього дня. Ми збільшили масштаби деяких заходів. Працюємо над  новими.

- Наприклад?

- Навіть ті, що стосуються роботи з повернення наших полонених. Що стосується роботи розвідки, можна згадати чудові спецоперації світових спецслужб.

Але сьогодні на наших очах спецслужби України стають живою легендою. Наша розвідка засвоює уроки. І я вас запевняю, що ми у них вчимося.

- Ви очолили воєнну розвідку, коли вам було лише 35 років. Чи стикалися Ви з опором вищого командування, небажанням впроваджувати зміни? У Польщі ми це називаємо “бетон”.

- З психологічної точки зору це нормально. Кожна команда та новий бос завжди відкривають один одного, так би мовити, це двосторонній процес. Але один із моїх перших начальників навчив мене, що потрібно працювати з тими людьми, які є. А не міняти, змінювати, замінювати, керуючись емоціями “подобається”, “не подобається”.

- У Польщі в минулому була так звана “рада мудреців” при голові цивільної розвідки. Цей орган складався з колишніх босів і високопоставлених колишніх офіцерів розвідки. Ви вдаєтеся до таких рішень чи покладаєтеся на повністю власну модель управління?

- У нас є, назвемо це, “джентльменські клуби”. Як формальних, так і менш формальних. Наприклад, Громадські ради при багатьох державних органах, Інститути радників. Це середовище, яке пропонує цінні поради та досвід. До них варто прислухатися.

- Як склалися стосунки на службі, яку модель управління використовуєте? Твердий начальник чи радше добрий друг?

- Ми живемо в демократичній країні, а не в авторитарній, тому авторитарні методи мені чужі. Крик, солдатська мова - це подумки вписано в історію і зміст російської армії. Українці різні. Я це знаю,  а також те, що я як начальник несу відповідальність за кожного солдата, офіцера чи чиновника. У внутрішньому спілкуванні ми спираємось на братерство, партнерство та солідарність.

- Коли ви стали начальником, чи було у вас своє бачення реформування служби, переходу на більш західну модель її функціонування? Що вдалося досягти в цьому плані?

- Добре, що це питання поставили. Відповім так: нові рішення ми почали впроваджувати ще до російського вторгнення. Ми також виходили, як міністерство, на нові, раніше незаймані або малоактивні сфери діяльності.

  По-перше, ми значно активізували роботу в інформаційній сфері. По-друге, ми посилили комунікацію з нашими міжнародними партнерами. Також приділяємо більше уваги розвитку агентурної розвідки та спецназу. Тому, коли почалися бойові дії, коли почалося повномасштабне вторгнення, ми були готові. І в інформаційному, і в комунікаційному плані.

- Також запитаю про співпрацю ГУР з подібними службами з-за кордону. Які послуги сьогодні Україна визнає партнерськими?

- Ми успішно співпрацюємо з усіма спецслужбами антипутінської коаліції. Я не хочу, не можу і не повинен нікого виділяти.

- Я також хотів би звернутись до міфу, пов’язаного зі світом розвідки: “За партнерами шпигують, але не вербують”. Це правда?

- Партнери керуються національними інтересами своїх країн. І це нормально в цій галузі.

- Раніше спецслужби України вважалися інфільтровані росіянами. Сьогодні у вас відбувається те, що було в Польщі раніше – служби очищаються від таких людей. Але я мушу запитати: як служба бореться не з завербованими колабораціоністами росії, а з людьми під фальшивими іменами, нелегалами?

- Це правда, що у нас відбуваються процеси, подібні до тих, що відбуваються в Польщі. Сьогодні Україна активно звільняється від ворожої агентури. На жаль,  деякі з цих людей були відкрито і законно призначені на різні посади, в тому числі в уряді та державному управлінні, за деяких колишніх президентів.

  Якщо ви питаєте про нелегалів, то можу запевнити, що цим питанням займаються відповідні органи та установи. Ті, що спеціалізуються в цій галузі.

- Співпраця означає окреслення алгоритмів дій. Звідки Україна бере приклад для захисту країни? Наскільки ці концепції є оригінальними, а наскільки адаптованими із західного досвіду?

- Знову ж таки, заради журналістського мистецтва, я міг би згадати багато красивих історій, наприклад,  битва при Фермопілах. Проте з практичної точки зору слід керуватися реаліями сучасного світу. І це сьогодні визначається як цифрове, глобальне та динамічне, подобається нам це чи ні.

  21 століття – це високоточні операції, радіоелектронна боротьба. Війна в Україні стала своєрідним майданчиком для перевірки, в тому числі розвідувальної діяльності, і ми перші, хто має цей досвід. І це в умовах реальної війни та протистояння.

- Навіть для Заходу деякі шаблони є новими, їх можна втілити під західні потреби та зразки. Ваша армія протягом року бореться з сильним противником і витримала випробування.

- Те, що відбувається, стане свідченням унікальності української армії. А якщо серйозно, то дуже просто: ми швидко адаптуємо та вдосконалюємо старе обладнання. Це правда, ми часто використовуємо старіший тип техніки, але адаптований до нових завдань і викликів. Іноді ми робимо це краще, ніж його творці. Ми також швидко навчаємось новому. Це вимагає від нас щодня доводити себе на полі бою, у реальному бою.

- До початку війни росія вважалася другою армією світу. Сьогодні можна сказати, що це друга армія, але Третього світу. Іншими словами: наскільки російська армія та її могутність були лише міфом?

- Перш за все, ми не слід думати про війну як про щось статичне, “заморожене” або постійне. Це помилка. Я переконаний, це жива субстанція. Наш ворог, ми бачимо, змінюється і підлаштовується під ситуацію. Розбирає та впроваджує нові тактико-оперативні рішення. Або навіть розробляє нові стратегічні цілі.

  Ви запитали про міф. Так, я вірю, що це був міф. Але думаю, що ми, українці, допомогли світу розвіяти твердження про непереможну російську армію.

  Повернуся до історії: за часів королеви Єлизавети І англійці розгромили в морі іспанський флот, Велику і Непереможну Армаду. Ми, за допомогою партнерів, розгромимо “велику і непереможну” армію росії. Так само, як Давид переміг Голіафа.

- Ви зайняли крісло керівника воєнної розвідки за два роки до початку війни. Хотілося б знати, які цілі ви ставите перед собою як керівник служби. Що було досягнуто до моменту російського вторгнення?

- Перш за все, ГУР став потужним постачальником інформації. І ця інформація важлива, важлива не тільки для нашого суспільства і армії, а й для світу. А заодно став “голосом” України з питань безпеки. Для мене це важливо.

- Ваші колеги воюють з росіянами типовою зброєю: інформацією. Але й такі жести, як відвідування передової в Сєвєродонецьку, розрізання іменинного торта у формі карти росії чи, нарешті, красномовний погляд на карту москви, є сильними сигналами без слів. Наскільки в цьому допомагає знання росії і росіян - їхньої культури, мови, можливо, навіть родинних зв'язків?

- Ми активно аналізуємо противника. Вивчаємо стан армії, логістику, виробничі цикли. Але не тільки. Ми також досліджуємо суспільні та регіональні настрої, соціальну динаміку та економічні показники. Можу сказати, що ми розуміємо проблеми та ментальні виклики військово-політичного керівництва російської федерації.

          Завдяки цьому ми передбачаємо його подальші дії. Але це не все. Значні зміни ми бачимо і в самій російській державі.

Ті, які спливли після повномасштабного вторгнення, після введення санкцій і після повернення додому тисячі чорних мішків з тілами загиблих в Україні росіян. Все це працює, тому що з кожним днем ​​поступово руйнує режим путіна, підриває його.

- Українська розвідка дуже успішно відстежує та прогнозує пересування ворога. В чому ваш секрет?

- Наша розвідка справді зараз швидко розвивається. Ми удосконалюємо нашу роботу і можу сказати, що це галузь, яка виходить на новий етап своєї історії. І цей “секрет” простий: інноваційно-інтелектуальна складова, підготовка нового покоління спеціалістів і робота з новими засобами. Я не можу про це розповідати.

- Давайте на мить відкинемо воєнну риторику. Я хотів би знати Вашу думку про майбутнє відносин між росією та Україною. Еліти держави, навіть у стані війни, повинні мати певне бачення такого майбутнього.

- Це буде дуже складний процес. Цікаво, що нині в російському інформаційному просторі, насамперед в Інтернеті, а також серед частини опозиції, починає пропагуватися думка, що в цьому вторгненні слід звинувачувати лише “путінську кліку”. І суспільство тут ні при чому.

  І все ж ми воюємо з країною, де більше двох третин населення підтримало дії путіна! Ми не знаємо, яким буде майбутнє росії. На скільки елементів вона розпадеться і з ким нам доведеться говорити про репарації та притягнення до відповідальності винних у злочинах.

  Наші завдання, завдання України – це системне та державне ослаблення російської федерації. Для цього ми маємо активно входити до євроатлантичних та європейських структур: політичних, економічних, безпекових, правових, гуманітарних та освітніх. І забути про наш пострадянський період, як про страшний сон. Нарешті, ми повинні мати певну форму контролю над новою післявоєнною російською федерацією. Щоб ніколи не повторилося те, що відбулося з Україною.

- Є країна, яка перебуває в ситуації, подібній до України, що роками перебуває у стані перманентної війни. Це Ізраїль. Їхнім службам доводиться відповідати на такі виклики, як ваші сьогодні. Чи є спільний досвід між вашими країнами в цьому питанні?

- Можу сказати, що ми контактуємо з ізраїльтянами. Їхній досвід захисту країни для нас безцінний.

- Лінія фронту позначена окопами, кулями і танками. Це те, що світ бачить по телевізору. Але розвідувальна війна точиться і за межами України. Як Ви з цим справляєтеся?

Вибачте, але я мушу відмовитися відповідати.