Народився Ярослав Павлович Горошко у селі Борщівка Ланівецького району, що на Тернопільщині, 4 жовтня 1957 року в родині сільських вчителів Мотрі Лаврентіївни та Павла Кіндратовича.

У школі Ярослав навчався лише на “добре” та “відмінно”, особливо любив історію та літературу.

По закінченню середньої школи Ярослав намагався вступити до Хмельницького вищого артилерійського командного училища (ХВАКУ), але недобрав балів. Відслуживши строкову службу, у липні 1977 року вступив до ХВАКУ й успішно навчався.

Після закінчення училища у 1981 році він добровільно подав рапорт з проханням направити його для проходження подальшої служби до Демократичної Республіки Афганістан (ДРА).

Доля склалася так, як він і мріяв. Ярослав потрапив служити в елітні війська спеціального призначення, служба у яких вимагала від бійців діяти на межі людських можливостей.

Серед основних завдань, що стояли перед спецпризначенцями, були виявлення і знищення караванів зі зброєю та боєприпасами, а також боротьба з повстанськими загонами, які діяли в прикордонних районах. Виконати ці завдання було вкрай складно, тому що повстанці були добре підготовлені та озброєні, досконало знали місцевість та двадцять чотири години на добу були готові вбивати невірних.

За час перебування в Афганістані Ярославу Павловичу довелося пройти дуже тернистий, политий кров’ю та потом шлях. Але він з честю витримав усі випробування, які підготувала доля, та за два роки у званні капітана повернувся додому, нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю “За відвагу”.

Після повернення з Афганістану Я. П. Горошко був направлений для проходження подальшої служби до міста Ізяслав Хмельницької області на посаду командира взводу спеціального озброєння. Під час проходження служби у місті Ізяслав зарекомендував себе як старанний та дисциплінований офіцер, який приділяє значну увагу бойовій та фізичній підготовці свого підрозділу. На одному із змагань груп спеціального призначення молодого командира помітили та запропонували посаду командира роти спеціального призначення у місті Мар’їна Гірка (Республіка Білорусь).  

В грудні 1986 року капітан Горошко відбув для проходження служби до Мар’їної Гірки. Через рік його рота стала кращою з-поміж рот спеціального призначення бригади.

Зі спогадів товариша по службі Я. Горошка підполковника Юрія Міклашевського:“...Стосовно характеру Слави можу сказати, що, в першу чергу, він був вольовий командир. Завжди та скрізь намагався бути першим, навіть не на користь собі. Родина для нього була на другому плані, а служба, робота з особовим складом – на першому. …Можливо, Вам доводилось зустрічати людей “витесаних із каменю”, я маю на увазі характер. Саме такою людиною був Ярослав Горошко.”.

Ярослав Павлович не міг залишитись осторонь, коли кожного дня приходили звістки про кількість загиблих в Афганістані бійців. Він відчував, що його бойовий досвід знову потрібен державі.
В січні 1987 року він подав рапорт з проханням про направлення його для проходження служби у складі 40 армії.

Йому було б достатньо того, що він вже був в Афганістані. Його ніхто не мав права засуджувати, тому що свій обов’язок він вже виконав повною мірою. Але така була його терниста доля. Служіння Батьківщині – це завжди відмова від особистого життя. 

У лютому 1987 року Ярослав Павлович був призначений на посаду командира роти спеціального призначення (СпП) 186 окремого загону СпП 22 окремої бригади СпП 40 армії у ДРА.

Бійці дуже поважали Ярослава Павловича, який мав за плечима безцінний бойовий досвід, набутий у понад 40 бойових виходах, та, що особливо важливо, довіряли йому за обов’язковість та порядність. Майже всі його бойові виходи були результативними.

Проте попереду – важка контузія, кровопролитний бій поблизу кишлаку Дурі...

У ніч на 31 жовтня 1987 року біля кишлаку Дурі розвідувальна група під командуванням старшого лейтенанта Олега Оніщука була атакована групою повстанців та під час нерівного бою практично повністю загинула.

Коли постало питання, кого відправити на допомогу групі Оніщука, то одразу обрали його друга Ярослава Горошка.

Вранці 31 жовтня 1987 року розвідники під командуванням капітана Горошка вилетіли на допомогу групі Оніщука.

З подання на нагородження за бій поблизу кишлаку Дурі капітана Горошка: “Група на чолі з капітаном Горошком вийшла на допомогу групі старшого лейтенанта Оніщука, вступила в жорстокий бій із бунтівниками, які значно переважали у чисельності, знищила вогнем та в рукопашному бою понад два десятки бунтівників і винесла з поля бою тіла загиблих розвідників із групи офіцера Оніщука”.

За участь у бойових діях, виконання спеціальних завдань в лютому 1988 року капітан Горошко був нагороджений другим орденом Червоної Зірки.

У липні 1988 року Ярослав Павлович вступив до Військової академії імені М. В. Фрунзе. Після закінчення академії у 1991 році йому запропонували високу посаду в Москві з можливістю швидкого просування по службі, але Ярослав Павлович відмовився.

“Я – українець і хотів би повернутися служити в Україну,” – сказав він високопосадовцям у Москві. Його прохання було задоволене, він був направлений у місто Ізяслав на посаду командира окремого загону спеціального призначення.

У вересні 1993 року держава доручила йому нову, дуже відповідальну справу – здійснювати підготовку підрозділів спеціального призначення ГУР МО України.

Командир вольовий, жорсткий, але справедливий, він готував нових українських спецпризначенців так, як підказував його багаторічний бойовий досвід. До його обов’язків також входила підготовка бойових плавців, а це особливий, доволі специфічний напрям роботи.

Як бойовий командир Ярослав Павлович не мав права відставати від своїх підлеглих.

Він звик бути кращим. Тому приділяв водолазній підготовці особливу увагу, постійно вдосконалюючи свою майстерність.

8 червня 1994 року під час заняття з водолазної підготовки підполковник Горошко трагічно загинув.

У Ярослава Павловича залишилось два сини – Павло та Іван. Вони обидва, як мріяв батько, стали офіцерами. З честю та гідністю нащадки Героя продовжили славні традиції служіння Вітчизні.

Яскравим прикладом того, що пам’ять про справжні подвиги невмируща, є те, що рідна школа Ярослава Горошка носить його ім’я.

Традиційно першого вересня під час урочистостей право бути в складі почесної варти та покласти квіти до барельєфа героя надається кращим учням школи, а темою першого уроку є “Вчитися патріотизму, бути патріотами України, яким був Ярослав Горошко”.