ЗМІ про нас

“Джин” з переднього краю

10 вересня 2016 року / Прес-центр штабу АТО
“Джин” з переднього краю

Влітку минулого 2015 року, в зоні АТО було досить “спекотно”. В районі Волновахи йшли запеклі позиційні бої. По українських “опорниках”, постійно гатили ворожі “Гради”, танки та артилерія, майже щодня працювали диверсанти. Чимало смертельних та важких поранень від куль професійного російського найманця-снайпера зазнавали захисники цих рубежів – воїни окремої механізованої бригади з Київщини. Як згодом стало відомо – цим снайпером була молода дівчина. Терміновий бойовий наказ на її ліквідацію отримали розвідники одного із сусідніх мотопіхотних підрозділів…

– На той час, мій взвод вів бойові дії неподалік Старогнатівки, а я ще тоді був снайпером-розвідником, – пригадує молодший командир з позивним “Джин”, з яким ми познайомилися на одному із передових ВОПів в Луганській області. – Майстерності дальнього бою мене навчали досвідчені інструктори, у яких за плечима було чимало “гарячих” точок. Вже безпосередньо на фронті я успішно опанував снайперську справу. В боях та штурмах, мені доводилося в першу чергу знищувати кулеметників, гранатометників та інші важливі цілі. А цього разу – спритного снайпера.

“Джин” пригадує, що ворожа снайперша була досить кмітливою дівчиною, віком біля 27-ми років, мабуть, в колишньому біатлоністка. Як правило, вона постійно працювала з терикону або із посадки, щоразу змінюючи свою позицію.

– Не дуже хочу згадувати цей момент, однак скажу, що полював за нею майже тиждень, – розповідає “Джин” – Це досить важко, годинами лежати на одному місці та постійно спостерігати. І одного дня, вона все ж таки себе виявила. Я миттєво спустив гачок…

Після цього випадку, бойовики були значно деморалізовані. Адже усвідомлювали те, що український снайпер виявився спритнішим за їхнього. До того ж, була втрачена перевага в снайперському терорі, а це для позиційної війни – досить важливий фактор.

“Джин” з переднього краю

Сам наш герой “Джин” – молодий хлопець, родом з Кіровоградщини. Міцна спортивна статура та “сталеві” м’язі видають в ньому професійного спортсмена. Він – кандидат в майстри спорту зі змішаних єдиноборств, призер багатьох відомих чемпіонатів. В армію пішов добровольцем, спочатку служив в піхоті, а згодом потрапив в батальйонну розвідку. На його рахунку було чимало бойових виходів в тил супротивника, здобуття важливої інформації про розміщення ворожої техніки та різних вогневих засобів. А це – досить важка та стомлююча праця. Не кожен зможе годинами в дощ або сніг лежати в секреті, не виявивши себе, навіть, коли противник, як то кажуть, для профілактики, відкриє вогонь в твою сторону.

– На війні, легко не буває, бачив майже все, – розповідає “Джин”. – Бойових епізодів вистачало, особливо запам’ятався перший, неподалік Волновахи. По нам тоді, майже прямою наводкою били з “Градів”. Вони були заховані в шахтах, і кілька разів на день виїжджали, щоб випустити снаряди. Такі витівки тривали не довго – наші танкісти з артилеристами їх все ж таки “накрили”. Хочу сказати одне: я жодного разу не бачив, щоб хтось з наших злякався або відмовився виконувати бойовий наказ, яким би він був небезпечним.

Згодом, військова частина, де воював наш герой, була виведена в тил для відновлення боєздатності. Поповнивши взводи та роти бійцями і технікою, підрозділ знову відбув на передній край – цього разу в Луганську область. “Джин” отримав підвищення – став головним сержантом мотопіхотного взводу.

– Порівняно з Донеччиною, в цьому регіоні більш спокійно, однак боїв теж вистачало, – говорить “Джин”. – Був випадок, коли наш ВОП в районі Золотого, після мінометного обстрілу “сепари” та козачки намагалися взяти штурмом з трьох сторін. Бій був не на життя, а на смерть. Ми билися до останнього, і все ж таки утримали свою позицію. Це наша рідна земля і ворог тут не пройде!


Валентин ШЕВЧЕНКО,
прес-офіцер ОТУ “Луганськ”