Повідомлення

По завершенню Другої світової війни радянська влада мобілізувала величезні сили проти українського національного руху опору на Західній Україні, який фактично став для неї “війною після війни”. Кремль усвідомлював, що діяльність ОУН і УПА перешкоджає процесам утвердження комуністичної влади у Західній Україні, негативно впливає на настрої в суспільстві, справляє невигідне для комуністичного режиму враження на світову громадськість.

Для придушення і розгрому підпілля кинули величезні сили. У кожному райцентрі, більш-менш значному населеному пункті розмістили військовий гарнізон. Оперативні групи й винищувальні батальйони органів держбезпеки перебували у постійній бойовій готовності. Вони влаштовували масові облави на повстанців, діяли хитрощами і підступними методами, перевдягаючись у форму УПА, всіляко переслідували і залякували місцевих мешканців, які підтримували нескорених українських патріотів.

Підпілля зазнавало значних втрат, але не припиняло боротьбу. Український визвольний рух виявився добре організованим, ідеологічно загартованим і безкомпромісним у прагненні за будь-яку ціну зберегти сили до початку нового збройного конфлікту між країнами Заходу й СРСР, який би дав ще один шанс вибороти державну незалежність України. Протиборство, яке роз-тягнулося на роки, носило обопільно жорстокий характер і обумовлювалося не лише ідеологічними розбіжностями у поглядах і взаємною ненавистю, а й такими мотивами, як помста за рідних, близьких, бойових друзів.

Водночас учасники руху опору, які опинилися в доволі скрутному становищі, були змушені остаточно перейти від наступальної (повстанської) до оборонної (глибоко підпільної) тактики боротьби. Нова тактика полягала у конспіративних діях в умовах підпілля, переході до боротьби з використанням дрібних підрозділів. У цій схемі опору важливе місце, як і за часів Другої світової війни, відводилося розвідці і контррозвідці.

Організаційна побудова спецпідрозділів переважно здійснювалася за територіально-функціональним принципом. Структури розвідки входили до ланок націоналістичного руху: центральних керівних органів, територіальних осередків і збройних формувань УПА (до 1949 року).

У повоєнний період найбільш розгалужену і чисельну мережу розвідки мала Служба безпеки ОУН(Б) на чолі з М. Арсеничем. Він був суворим, вимогливим, нерідко безапеляційним, жорстким керівником, непримиренним до ворогів ОУН та зрадників і водночас навчав підлеглих: “Учіться пізнавати душу людини, вмійте вислухати думки інших. Не плекайте ненависть, бо ненависть позбавляє логічного способу мислення. Будьте лікарями, завдання яких – лікувати свій народ перед моральною гниллю, перед духовним занепадом”.

Головною передумовою ефективності розвідки було створення розгалуженої розвідувально-інформаційної мережі за територіальною та об’єктовою ознаками. Але наголос уже робився не на масовості, а на відданості, кваліфікованості та реальних розвідувальних можливостях інформаторів. У придбанні інформаторів акцентували увагу на особах, які мешкали легально і мали достатні розвідувальні можливості.

З урахуванням того, що головною базою руху опору була сільська місцевість, основу роз¬відувальної мережі становили інформатори в “кущах” (резиденти), які мали 2 -3 помічника.

Відповідно, кущові проводи були найнижчою ланкою організаційної мережі підпілля. Вище стояли районні, надрайонні, окружні, крайові проводи. Провід ОУН в Україні очолювали Р.Шухевич (до 5 березня 1950 року) та В.Кук (до 23 травня 1954 року).

Роман Шухевич безпосередньо займався організацією розвідки на західноукраїнських землях, брав участь у складанні осново¬положних документів. Зокрема, ним розроблена спеціальна інструкція щодо розвідки в умовах міста “Ігумен”. Вона передбачала збір та узагальнення відомостей за такими рубриками:

• загальна характеристика міста (кількість населення, його національний склад, наявність військових частин, промислових об’єктів, правоохоронних органів, промислових підприємств, стан шляхів сполучень);
• ставлення населення до влади, національних меншин, міжнародних подій, ідей націоналістичного руху;
• військові частини, їх озброєння, рівень підготовки, настрої вояків;
• правоохоронні органи;
• партійні та комсомольські органи;
• стан промисловості, транспорту, соціальні умови життя робітників;
• культура, побут, релігійна сфера;

• становище окремих груп населення (жінок, молоді тощо).

Післявоєнне підпілля мало на озброєнні кілька провідних тактичних схем: “Дажбог” (дії у глибокому підпіллі малими групами, спрямовані на виживання ОУН та протидію радянській владі); “Олег” (виховання і підготовка до боротьби молодіжних кадрів як основного джерела поповнення руху опору); “Орлик” (поширення впливу ОУН на східні та південні області УРСР).

У 1950 році Службою безпеки ОУН було створено інформаційну службу.

Передбачалося, що кожен референт СБ від районного включно повинен створити широку інформаційну мережу в населених пунктах, державних закладах, підприємствах, збирати дані про політичний, економічний стан, військовий потенціал, правоохоронні органи. Уся розвідувально-інформаційна діяльність у цей період спрямовувалася насамперед на забезпечення функціонування підпілля, у другу чергу – на виконання розвідувальних завдань, які надходили від керівних органів ОУН.

Після загибелі Р. Шухевича (05.03.1950 р.) УПА поступово втратила боєздатність. На межі 1952 -1953 років підпілля розпалося на локальні проводи і групи. Як наслідок, і розвідувально-інформаційна робота суттєво звузилася.

Остаточне припинення організованого спротиву підпілля ОУН в Західній Україні в середині 1950-х років знаменувало водночас і завершення розвідувальної діяльності цієї організації в Україні. Надалі спеціальні підрозділи в повному обсязі функціонували переважно в рамках закордонних українських емігрантських центрів.

Автор: Олександр Скрипник “Українська розвідка: 100 років боротьби, протистоянь, звершень”