Тривала грабіжницька політика держави-агресора росії на тимчасово окупованій території Луганської області зумовила глибоку кризу промислового комплексу, зокрема, довела до колапсу важливу для регіону вугледобувну галузь.

Скорочення обсягів видобутку, погіршення технічного стану підприємств, закриття шахт, накопичення заборгованості перед працівниками — така реальність на окупованій Луганщині після років хижацького висмоктування ресурсів і відсутності жодних вкладень у модернізацію.

Разом із вугільною галуззю на ТОТ Луганської області також деградували металургія, хімпром, машинобудування, енергетика та виробництво коксу.

Фактично росіяни перетворили колись розвинений регіон у депресивну територію із занепалою промисловістю, затопленими та закритими шахтами, зруйнованою економікою, масовим відтоком працездатного населення й наростанням екологічних загроз.

Черговим свідченням деградації вуглевидобувної промисловості на ТОТ Луганщини стало припинення діяльності російської компанії “донєцкіє углі”, а також значне погіршення операційних показників так званого “топлівно-енерґєтічєского комплексу “родіна”, ключовий актив якої — захоплена Білоріченська шахта. Аби продовжувати діяльність, “родіна” потребує щонайменше 1,5 мільярда рублів фінансових вливань.

Загалом у 2026 році загарбники на Луганщині прогнозують скорочення річного обсягу видобутку вугілля на 65% порівняно з минулим роком. Реалізувати заплановані на 2027 рік обсяги вуглевидобутку в регіоні окупанти також не в змозі.

У самій російській окупаційній адміністрації причинами занепаду галузі вважають гострий дефіцит фінансування, труднощі із залученням позикових коштів, зростання кредитної заборгованості підприємств, нестачу кваліфікованих кадрів, закриття шахт, проблеми з очисними забоями.

Утім, насправді — це не причини, а наслідки тривалої російської окупації.

Занепад вугільної промисловості на ТОТ Луганщини спричиняє деградацію й інших галузей економіки регіону. Зупиняються переробні та хімічні підприємства; погіршується ситуація в енергетичному секторі. Найбільше ж від цього потерпає населення в окупації — втрата роботи або тривалі затримки заробітної плати призводять до подальшого зниження рівня життя.

Відсутність перспектив працевлаштування та стабільного доходу змушує місцевих жителів виїжджати в пошуках роботи й кращих умов існування.

Значну небезпеку становлять і екологічні наслідки занепаду вугільної галузі, спричиненого росіянами. Припинення роботи очисних і дренажних систем призводить до затоплення шахт, що створює загрозу забруднення підземних вод, просідання ґрунту, руйнування будівель і погіршення екологічної ситуації на значних територіях.

Унаслідок цього процесу у шахтних водах зростає концентрація заліза, сульфатів, хлоридів та важких металів. Потрапляння таких вод у ґрунти й водоносні горизонти загрожує забрудненням сільськогосподарських угідь та обмежує їх подальше використання.

Отже, фактично йдеться не лише про економічний занепад, а й про масштабну соціальну та екологічну кризу на Луганщині. Інших перспектив, крім подальшої деградації регіону, в умовах російської окупації немає.