ЗМІ про нас

Через сильний опір українців не пішла друга хвиля російських військ

3 вересня 2015 року / Центральний друкований орган Міністерства оборони України “Народна Армія” № 77 (5412)
Через сильний опір українців не пішла друга хвиля російських військ

Своїми спостереженнями щодо подій під Іловайськом поділився командир загону спеціального призначення полковник Едуард Шевченко

– Мої спецпризначенці безпосередню участь у боях за Іловайськ та у виході з нього не брали, – розповів Едуард Шевченко. – Але ми мали можливість спостерігати ситуацію, яка в цей час відбувалась у тилу противника. В районі Іловайська спецпризначенці працювали після 24 серпня. Ми чітко бачили колони, що рухались у напрямку Іловайська. Без сумніву, це були росіяни, хоча не було ніяких знаків ідентифікації. По-перше, це підтверджувало радіоперехоплення. По-друге, відрізнити воєнізоване скупчення місцевих бойовиків або найманців, навіть якщо вони в минулому були військовими, від регулярних підрозділів нескладно. Одразу ж помічаєш, як командири ставлять завдання вишикуваним у строю підлеглим, як дотримується субординація в поведінці, як злагоджено і одноманітно виставляється техніка на позиціях, як діють солдати під час її маскування, як виконується інженерне обладнання позицій, ведуться переговори по радіо. А ще одноманітно пофарбована техніка і десятки інших дрібниць, які для досвідченого ока дуже помітні. По-третє, інформацію про росіян нам підтвердили захоплені в полон місцеві бойовики. Один з них, узятий в районі Гранітного, навіть жалівся, що росіяни не підпускають до місць свого розташування місцевих “бійців”. За це, по аналогії з “ввічливими людьми”, бойовики називали російських військових “злими людьми”. Більше того, росіяни навіть могли відкрити вогонь, якщо до них наближались ополченці. Коли ми проходили по місцях, де зупинялись їхні колони чи підрозділи, бачили залишки російських сухих пайків, іноді – медикаментів.

Коли спецпризначенці діяли в районі Комсомольського, Широкого та Тельманового, вони щоразу фіксували різницю з тими бандформуваннями, з якими мали справу до цього. Така кількість БМД (бойових машин десанту), як у російських підрозділів, в українській армії могла бути тільки в 25-ї повітряно-десантної бригади.

– Це не ті 10 машин, відібрані в десантників на початку АТО, – говорить спецпризначенець, – А ще виправка, мова, форма одягу, організованість, ну все вказувало на те, що це не шахтарі з трактористами.

– Я мав нагоду поспілкуватись з тими 10-ма полоненими десантниками, про яких Путін казав, “заблукали”. Брехав Путін, – продовжує полковник Едуард Шевченко. – Взяли їх у полон після того, як наша артилерія розбила колону 331-го парашутно-десантного полку. Питаю: ви що, не бачили, що мобільні телефони в роумінг перейшли? А вони відповіли, що мобільники командир роти із командиром взводу забрали ще в Ростовській області. Разом із військовими квитками. Мовляв, аби не загубили під час навчань. Я подивився перелік вилучених речей, дійсно, жодного мобільного телефона. Про те, що вони в Україні, російські десантники почали здогадуватись, коли побачили написи на дорожніх вказівниках з літерами “і” та “ї”.

Як вважає спецпризначенець, під Іловайськом добровольчі батальйони в певному сенсі піддалися паніці.

– Втрати в них були незначні. Росіяни, навіть попри перевагу в особовому складі та важкому озброєнні, зазнавали відчутних втрат. Необстріляні солдати відчували страх вже після перших ударів нашої артилерії, – впевнений полковник. – Крім того, наші знали місцевість краще. За таких умов можна було успішно скористатись цими факторами. Не треба було залишати Іловайськ. У місті можна було організувати оборону і триматись тривалий час. Стіни бережуть. У нас також була схожа ситуація – у Дзержинську. Нашу групу заблокували в будівлі, бойовики вели інтенсивний вогонь – тільки з танка 21 раз вгатили. Але стіни укривають, а якби ми почали відходити, нас перестріляли б, як куріпок.

За словами офіцера, російські підрозділи зазнали відчутних втрат. Після легкого шоку, викликаного вторгненням, українська розвідка почала давати досить точну інформацію про пересування російських підрозділів, їхні зупинки та місця розташування. На кінець серпня керівництвом АТО в район уже було підтягнуто достатньо артилерії.

– Артилеристам слід за життя пам’ятник ставити, – впевнений Едуард Шевченко. – Працювали вони тоді чітко. Наша артилерія методично знищувала інтервентів. На власні очі бачив, як за нашими координатами артилеристи накривали росіян. Зазвичай ті забирали тіла своїх солдатів, але нерідко кидали, можливо, через паніку. Їх потім ховали місцеві в загальних ямах. У районі Слов’янська доводилось бачити свіжі могили, на яких на табличках був напис “Солдат”. Саме через сильний опір українців не пішла друга хвиля російських військ. Другий ешелон необхідно вводити, коли перший чогось досяг. А перший ешелон суттєвих успіхів не мав. Хіба що під Іловайськом, і то це було досягнуто не в бою, не тактикою, а за рахунок російської підступності та кількості загиблих українців. У тактичному і оперативно-тактичному плані – нічого видатного. Просто закидали наші підрозділи мінами і снарядами. Тож нехай росіяни не пишаються. Іловайськ для них – не перемога. Розстріляти противника, який повірив у домовленість і не чинив опору – це ганьба. Сильні так не роблять.

Роман ТУРОВЕЦЬ