Свій взвод вони назвали “Бешкетники Сірка” ще задовго до повномасштабного вторгнення російських окупантів до нашої країни.

Борис та Іван хоч і різного віку, однак, пройшовши пліч-о-пліч не одну ротацію АТО та ООС, стали як брати. І саме вони згуртували довкола себе команду.

“Ми – розвідники. А тому постійно маємо бути напоготові. За вісім років служби вже сформувався колектив дійсно цілеспрямованих людей, які вірять в Україну і прагнуть звільнити її від окупантів. Ті, хто до нас доєднуються – люди непересічні, вже з досвідом та мотивацією – однодумці. І в кожного є наш шеврон, на якому зображено череп та вовча морда, адже ми віримо, що Сірко був характерником та вмів перевтілюватися з людини на тварину і навпаки та наводити на ворога жах, а ми – послідовники великого отамана”.

24 лютого ц. р. для хлопців почався новий етап роботи – інтенсивної та напруженої, тож військові розвідники Сірка у постійному русі.

“Тепер стикаємось із ворогом буквально в обличчя. Бувало, що “вичавлювали” окупантів з українських хат у цивільному одязі. А вони неправильно наголос ставили у назві населеного пункту. От це їх і видавало. Постійно шукаємо підступи до ворогів та намагаємось завдавати їм якомога більше втрат. Сучасна війна вимагає сучасних засобів розвідки і безпілотники в цьому дуже допомагають. Саме завдяки таким “очам” виявляємо більшість ворожих цілей та знищуємо у тісній співпраці з іншими підрозділами. Кожна наша група має певну спеціалізацію – хтось міномет опанував, хтось ВОГами орудує ювелірно. На жаль, бувають втрати, адже противник робить висновки і має неабияку перевагу в артилерії та кількості особового складу, однак пробачити їм Харків, Маріуполь, Донбас, загибель побратимів та дітей – ніколи. Тому наша мета – помста”.

Говорячи про відплату, хлопці згадали випадок у перші дні повномасштабної війни, коли стоячи на одному з постів, повз проїжджало цивільне авто і почався артобстріл. З машини вибіг переляканий батько, а мати відчайдушно намагалася допомогти вилізти донечці. Наші хлопці підхопили дитину і родина сховалася у бліндаж, однак перелякані очі малої українські воїни не можуть забути і досі. Тому розвідники тримають стрій і продовжують “бешкетувати”, знищуючи ворогів.