ЗМІ про нас

А під казармами насіють чорнобривців…

30 березня 2017 року / Інтернет-видання “Високий Замок”
Турбуючись про всебічний вишкіл воїнів, у 184-му Навчальному центрі на Яворівщині не забувають і про їхній побут
А під казармами насіють чорнобривців…

Щоб солдати почувалися затишно, за ініціативою майора Романа Романовського у і військовому містечку насадили туй, ялівцю, модрини, фруктових дерев. Незабаром посадять квіти.

Аби зрозуміти, що таке сучасне українське військо, чим живе, як його готують до оборони країни, треба бодай на кілька годин зануритися у вир гарячих буднів 184-го Навчального центру Національної академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного, який став кузнею кадрів для Збройних сил. Якщо це архаїчне слово когось насторожує, відразу заспокоїмо: “кузня” поблизу села Старичів Яворівського району на Львівщині – сучасна, високотехнологічна, комфортна, за всіма параметрами відповідає вимогам дня. У ній зручно вчитися-працювати, і дає вона першокласну “продукцію”…

Розвідники з фронту дякують за науку

Майже з дев’яти десятків військових спеціальностей, які освоюють кілька тисяч контрактників у цьому Центрі, нашу увагу привернула одна з нових – оператор безпілотних літальних апаратів (БПЛА). Такі фахівці на фронті нині на вагу золота, бо допомагають швидше, краще виконати бойове завдання. До того ж – без ризику для життя воїнів. Ми побували в окремому навчальному розвідувальному батальйоні, де готують таких “спеців”.

В одному з класів біля стендів із зображенням сучасних засобів повітряної розвідки бачимо простеньку модель безпілотника, що її подарували волонтери зі Львова. Піднімається на висоту 500 метрів, може виконувати завдання у повітрі упродовж години. Майже невловима для противника. На цьому міні-літачку, що працює на акумуляторах, “жовторотики” пізнають ази своєї майбутньої професії – вчаться запускати БПЛА, управляти ним, повертати апарат на базу. Заняття проводять за будь-якої погоди. Контрактники-курсанти набивають руку також на комп’ютерних симуляторах, які з точністю один до одного повторюють маневри безпілотника. На перших порах “молодняку” дають в руки дешеві моделі, а не серйозні БПЛА. І це зрозуміло: якщо від невправних дій новачків дорогий апарат впаде й розіб’ється, пропадуть значні державні кошти…

– Ми навчаємо наших військовослужбовців усіх тонкощів роботи з БПЛА, – розповідає майор Володимир Котиляк. – Зокрема, як вийти у район спостереження, оглядати його, як потім розшифрувати отримані знімки. Завдання оператора безпілотника – не просто політати над певною територією, а зафіксувати ворожі об’єкти, ідентифікувати зображення, швидко розібратися, що на ньому – бойова ціль чи її муляж.

А під казармами насіють чорнобривців…

Крім БПЛА, військова розвідка має багато інших сучасних технічних засобів – оптичних, акустичних, радіотехнічних. Освоїти їх допомагають викладачі Навчального центру, майже всі з яких пройшли через горнило АТО. Скажімо, новий вітчизняний прилад “Борсук”, який вивчають розвідники, точно визначає об’єкти на значній відстані за одним лише звуком. Навіть якщо дикий кабан хрусне зламаною гілкою у лісі – і його “засічуть”.

У розпорядженні наших військових є розвідувальні комплекси на бойових машинах, які “нафаршировані” чутливою апаратурою. Встановлені там прилади дозволяють спостерігати за противником вдень і вночі. Зокрема, радіолокаційні станції нового типу дають змогу в умовах обмеженої видимості виявляти рухомі цілі на відстані 10 км. Непоміченими від нашої розвідки не залишаться і електронні “очі та вуха” ворога. Знання, отримані у цьому навчальному батальйоні, неабияк стають у пригоді у зоні бойових дій. Не раз випускники Центру, що нині перебувають на передовій, дзвонять до своїх вчителів і дякують за науку.

Модель навчального безпілотника, яка в руках майора Олега Кузя, воїнам подарували львівські волонтери.

Один з тих, хто плекає професійних військових розвідників, – майор Олег Кузь, уродженець Вінниччини. Розповідає про матеріальне і побутове забезпечення підлеглих: вони мають теплі і чисті казарми, чудову лазню для них збудували, є пральний комбінат, зі старої котельні роблять пристойний спортзал, будують клуб…

– Хочу через “Високий Замок” подякувати львівському підприємцеві Василю Кузану, – каже майор Кузь. – Він своїми коштами допоміг нам встановити у казармах пластикові вікна, придбав комп’ютерну техніку. Якось прибуло до нас молоде поповнення зі сходу. Він забрав цих хлопців на екскурсію до Львова, нагодував їх, розмістив на нічліг. Взамін пан Василь не просив нічого. Хоче лише одного – щоб ми добре Україну захищали!

Дізнавшись, що серед майбутніх фронтових розвідників і тих, хто їх готує, є вихідці з Донбасу, ми не могли не поцікавитися: як служать вони?

– У мене був командир взводу з міста Щастя на Луганщині, – пригадує майор Олег Кузь. – Він є не меншим патріотом України, ніж ми з вами. Мотивована до захисту держави людина! Попри поширену хибну думку, на Донбасі, зокрема на північ від Луганська, живуть чимало проукраїнськи налаштованих людей. Мені розповідали: коли у ці села приїжджали “сєпари”, місцеві жителі взяли в руки рушниці і прогнали їх. Те ж сам було, коли туди через кордон проникла російська розвідгрупа. Більше до них ніхто не пхався…

“На Великдень напечемо солдатам пасок…

Знаю, з яким хвилюванням чекають звісток від своїх синів, чоловіків, батьків, котрі пішли у воїни-контрактники, їхні рідні. Переживають, чи нагодовані солдати, чи є де їм спати, помитися. Ці тривоги могло б розвіяти побачене мною у 184-му Навчальному центрі Національної академії Сухопутних військ. На кожному кроці тут розбудовують побутову інфраструктуру для військових. Якщо раніше дві третини їх жили у наметах, то нині це вже рідкість. Збудували три нові “євроказарми” з повним сервісом, відремонтували одну, чотириповерхову на 1500 місць. Незабаром збудують ще п’ять таких приміщень. Поблизу Центру почнуть споруджувати гуртожиток і житлові будинки, відтак багатьом офіцерам, які нині винаймають помешкання у приватному секторі, можна буде перебратися туди.

Біля однієї з новеньких казарм зауважуємо акуратні грядки, на яких висаджено молоді деревця, розбито клумби. Про це подбав “великий романтик”, в якого і паспортні дані відповідні: Роман Романович Романовський, майор. І дружина у нього така ж романтична – Романна Романівна.

– Восени ми висадили у нашому містечку модрину, туї, ялівець, горіхи, фруктові дерева. Із “матеріалом” допоміг знайомий лісник, – каже майор Романовський. – Будемо сіяти і чорнобривці. Наші воїни мають жити у таких умовах, щоб почувалися наче вдома. Хочемо, щоб їм було затишно. Щоби прийшли з полігону – і їх зустрічав запах квітів…

А під казармами насіють чорнобривців…

За смачні страви, приготовлені армійськими кухарями, солдати пишуть подяки у книзі відгуків.

Заглядаємо у солдатську чайну та їдальню, що розміщені на території військового містечка “Гвардійське”. На стіні плазмові телевізори, натюрморти, пейзажі рідної природи, м’які крісла – все це створює “хатню” атмосферу. Завідувач їдальні Ніна Скольська розповіла, що того дня з колегами приготували на обід для воїнів розсольник з м’ясом, салат з буряка, гречану кашу розсипчасту, тушковане м’ясо або биточки – на вибір, компот із сухофруктів. Хлопці задоволені. Пишуть гарні відгуки. Що найбільше смакує солдатам? Борщ з пампушками! На Різдво і Великдень – обов’язково святкове меню. На Святвечір були всі 12 страв – і кутя, і вареники, і смажена риба. На Великдень кожному зі служивих дістається освячена душпастирами пасочка. А крашанки працівники їдальні розмальовують самі…

Саме так, по-домашньому, і повинні опікати українці своїх захисників.

Іван Фаріон