Чорну звістку про загибель своїх дітей витримали не всі матері: деяким вона розірвала серця чи поламала шийні хребці… Більшість змогла вижити, але не пережити. Щоранку, розплющуючи очі, вони бачать новий день, а за мить на них навалюється реальність із найстрашнішим з можливих лих: не побачу, не почую, не пригорну…

Відчуваючи невидимий тягар горя, мами воїнів, які віддали життя за Україну, ходять з нами одними вулицями. Як і більшість, перекочуються в маршрутках по дорожніх ямах, шукають лікаря, щоб утамувати загострення болячок, сподіваються, що в аптеках за шалені гроші купують не крейду, а ліки…

Спільними зусиллями декількох інтернет-видань було зібрано 321 портрет матерів українських військових, які загинули протягом шести років на війні з Росією.

Праворуч на фото з проєкту “Мами” – Катерина Богданівна, матір Сергія Свища, старшого лейтенанта 54 окремого розвідувального батальйону, посмертно нагородженого орденом Богдана Хмельницького.