ЗМІ про нас

Розвідники 54-го окремого розвідувального батальйону відзначають професійне свято… коли б ви думали?

8 Березня! Таким чином військовим “передала привіт” історія, визначивши саме цю дату за день створення частини. Відтоді у жіноче свято розвідники не лише вітають жінок, а й самі приймають привітання.

Рік заснування військової частини – далекий 1943-й, за цей час батальйон здобув багато бойових відзнак, брав участь в усіх воєнних конфліктах в історії нашого народу та допомагав іншим країнам у складі миротворчих місій.

“Я БИ З НИМИ В РОЗВІДКУ ПІШОВ!”

У зоні АТО з 2014-го батальйону довелося здобути новий досвід. Це – дуже важливо, адже від професійності розвідників на війні залежить надто багато. Напевно тому, задовго до кровопролиття на Сході, усі розвідбати ЗСУ були… розформовані, і лише наш – втримався на плаву. Ось чому, коли розпочалася війна, багатьом розвідникам у запасі довелося повернутися у стрій. Серед них – колишній командир батальйону Леонід Іпатенко, котрий за зміцнення бойової потужності батальйону на початку війни удостоєний звання полковника і відзначений у рейтингу “Гордість міста”, а нині – відправився на заслужений відпочинок.

“Я би з ними у розвідку пішов!”, – відомим висловом про усіх своїх колег говорить новий командир 54-го ОРБ, підполковник Сергій Високолян. Знайомство журналістів із ним відбулося на Олександрівському полігоні, де нині проходить навчання особовий склад. У грудні 2017-го Новоград зустрічав розвідників із війни – на місце постійної дислокації вони прибули, аби відновитися і перепочити, а з 15 січня особовий склад опановує військову науку на полігоні. Після цього знову відбуде до зони АТО для виконання професійного обов’язку із захисту Батьківщини.

– Вважаю, що традицію відзначати День частини потрібно зберігати, – пояснив Сергій Високолян ініціативу запросити журналістів на полігон. (Ми, до речі, це позитивно оцінили, адже у період АТО подібних зустрічей з військовими давно не відбувалося, втім, важливо знати з перших вуст, чим живуть наші захисники – авт.) – Цьогоріч відзначаємо 75-ту річницю з дня створення частини, і цю історію, нехай вона почалася у радянський період, не можна викреслити розмахом пера. Різні з цього приводу думки, але без історії ми – ніхто. Наш народ – єдиний. Вірю, що поборемо загарбників, будемо вільними і незалежними.

Спілкуючись із журналістами, Сергій Васильович розповів, що батальйон знає добре, раніше працював тут начальником штабу:

– Колектив хороший, хоч зараз набрали багато нового поповнення на контрактну службу. Із забезпеченням батальйону проблем немає – воно постійне, дозволяє виконувати поставлені перед розвідкою завдання. Так, на початку АТО держава мала прорахунки, було важко, проте єдність народу, волонтерського руху та військовослужбовців сприяла нарощенню обороноздатності.

Єдиною існуючою нині проблемою командир назвав незавершене комплектування особовим складом, що, проте, не заважає працювати. “Усе інше – забезпечення технікою, продовольством, речовим майном, – стало на свої рейки”, – запевнив командир.

ЯК ОБЛАШТУЄШ СОБІ ТАБІР – ТАК І БУДЕШ У НЬОМУ ЖИТИ

Що одразу кинулося в очі, коли ми оглядали наметове містечко, то це відсутність “показухи”, як часто заведено в Україні. Принаймні захисників війна навчила, що проблеми потрібно вирішувати, а не замовчувати їх перед керівництвом та журналістами. Нам показали військовий побут у наметах (окрім ліжок для відпочинку особового складу, тут розташовані медпункт, їдальня, лазня, бокс для зберігання зброї тощо). Опалюють намети “буржуйки”, за належним температурним режимом доглядають відповідальні.

У їдальні нам запропонували скуштувати розробку волонтерів – сало, перекручене у поживні “сосиски”. Резюме командира: “Солдат нагодований та одягнутий виходить на виконання завдань”.

– А як охарактеризуєте відео в Інтернеті, де армійцям дорікали, що особовий склад на полігонах не завжди перебуває у належних умовах? –  запитую. І помічаю, як це запитання ображає не лише командира:

– Ми з таким не стикалися. Розумієте, розвідники – це люди, які самі створюють умови для виконання завдань, – відповідає Сергій Високолян. – Табори споруджуємо власними руками – як поставиш намет, так і будеш у ньому проживати. Ніхто не вириє тобі окоп, не забезпечить належні умови для тебе в полі, тому закочуємо рукави і робимо.

“А нащо військовим плюшевий ведмедик?!” – дивуються журналісти, побачивши м’яку іграшку на дерев’яній балці вгорі у їдальні. “Талісман, – відповідає заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення Володимир Щурук. І за мить, усміхаючись, пояснює: – Це для того, щоб бійці “не ловили ведмедика”, бо часто вдарялися головою”. Що скажеш, кмітливість військових – завжди оригінальна. І дозволяє усміхнутися в умовах, де не кожному спадуть на думку жарти.

У РОЗВІДЦІ – СВОЇ ДЖЕЙМСИ БОНДИ

Зрозуміло, сміятися у військовій розвідці доводиться нечасто. Це у фільмах про агента Джеймса Бонда усе, як у кіношному “екшені”, з диктофоном у крутому наручному годиннику та іншими технічними “прибамбасами”. Робота ж у глибинній військовій розвідці мало схожа на кіно, адже це – очі та вуха військового формування, що виконує завдання. Ті, хто завжди попереду, і на чиїх шевронах промовисте гасло: “За життя – на смерть”.

Розвідники невипадково називають себе дружнім колективом, здатним виконати будь-яке поставлене завдання. “Ми – це сила, кмітливість, військова хитрість. Правду кажуть, що “один у полі – не воїн”, а у розвідці – тим більше, тут працюють лише “плече в плече”, не інакше. Для цього ми тренуємося щодня”, – пояснюють.

Головне завдання розвідки – надати інформацію військам про противника (це завдання не змінюється ніколи, змінюються лише засоби і методи), вирахувати чисельність і потужність ворога. Йдеться про комплекс заходів, яким вчаться не за один день. Ознака якісної підготовки, зокрема, – полонені, яких наші розвідники “беруть” у зоні АТО.

З АВТОМАТОМ У ОДНІЙ РУЦІ – ТОЧНО В ЦІЛЬ

Побачили журналісти заняття розвідників зі стрільб (у тому числі – у складі груп) та модернізовану українську зброю – автомат “Вулкан-М” (“Малюк”), що є компактною версією автоматів “Вепр” та переробкою з Калашникова. Нова розробка прийнята на озброєння ЗСУ у 2017 році. Серед позитивних характеристик – оптичний приціл, приклад, що регулюється, полегшена вага (3,2 кілограми без магазину), що дозволяє тримати зброю в одній руці. Командир батальйону, до речі, це вправно продемонстрував, влучивши у металеві мішені, прицілюючись однією рукою. Звісно, без підготовки – не те, що не влучиш, а й не втримаєш автомат у витягнутій руці.

Будь-який конфлікт не може бути сталим, говорять військові, тому кожен із противників шукає нові методи боротьби, щоб перемогти. Важливо було почути, що українська розвідка нарешті здобула для професійної роботи нові засоби. Раніше, на жаль, мало що було відмінним від радянських часів.

Так, війна – це прикрий досвід, але він навчає. “Головне завдання командира – мінімізувати людські втрати”, акцентує Сергій Високолян. – “З початку війни ми, на жаль, втратили 19 воїнів”. Те, що у 2017-му розвідники не мали втрат, є найкращим свідченням отриманого бойового досвіду.

Нехай вас Бог береже, хлопці!

З Днем частини – від громади усього міста, з повагою!

Юлія Климчук