ЗМІ про нас

Сергій Сергійович Гребченко народився 12 жовтня 1919 року. Світанок його життя був похмурим, у нього рано не стало батьків. Сирітська доля змалку привчила хлопця бути витриманим, скромним.

Жив Сергійко з двома меншими від нього сестрами і на чотири роки старшим братом. Так і повиростали разом, випурхнули з рідного гнізда в Малому Бобрику в білий світ. На його дорогах і знайшли своє щастя.

Літніми днями, коли сонце милувалося в високості земним життям, а на лугах п’яніло від бджолиних пестощів духмяне буйноцвіття трав, хлопець, як у цілющу купіль, поринав думками в сторінки книги. З прочитаного він дізнався про героїв минулого нашої Вітчизни, які в боротьбі з ворогом всіх мастей відстояли честь і незалежність.

Підлітком ще й припустити не міг, що на нашу заквітчану щастям барвінкову землю нападуть нечувані в історії варвари – німецько-фашистські загарбники.

В рідному селі закінчив сім класів, а потім працював у колгоспі. Сергій виріс у кремезного, мужнього юнака. Восени 1939 року був покликаний до лав Червоної Армії.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Сергій Гребченко навчався в Ленінградському піхотному училищі імені Кірова. Тяжкі дні випали на долю молодого воїна. Під великим натиском ворога наші війська відходили на схід. Серед них запилений, обвітрений, з твердою вірою в неминучий розгром ворога відступав і С. С. Гребченко.

Бойове хрещення Сергій дістав у серпні 1941 року. На коротких, дуже коротких привалах між запеклими боями йому знову й знову пригадувалися вичитані у дитинстві слова: “Хто з мечем прийде на нашу землю, той від меча й загине”.

Почалися нечувані в історії людства битви. Сергій Гребченко воював на Ленінградському, Західному та 1-му Білоруському фронтах, був двічі поранений.

То було влітку 1944 року. С. С. Гребченко командував тоді взводом розвідки. Ділянка фронту протяжністю в кілька кілометрів тут і там покривалася заболоченими луками, озерами, великими масивами лісів, плавнями. Фашисти окопалися за цією зоною, сподіваючись на тривалу оборону.

У червні 1944 року радянське командування почало здійснювати великі воєнні операції в Білорусії. Під час запеклих боїв за місто Бобруйськ надзвичайно сміливо діяли бійці стрілецького взводу під командуванням лейтенанта Гребченка.

28 червня командир взводу одержав завдання розвідати сили і вогневі засоби німців, що відступали до міста на жлобінському напрямку. Воїни непомітно проникли у глибокий тил противника і виявили дислокацію піхоти і техніки ворога. Потім вийшли на шосе Жлобін–Бобруйськ і зненацька напали на німецьку автоколону. Сміливці знищили 15 автомашин з піхотою.

Безстрашні воїни щоночі проникали в тили ворога, вивідували його передній край оборони, завдавали йому відчутних втрат там, де він і не сподівався.

Наше командування впевнилося, що розвідникам Сергія Гребченка під силу будь-яке бойове завдання. Скільки разів, ідучи на таємний поєдинок з фашистами, маючи на меті зловити одного-двох “язиків”, вони полонили цілі групи ворожих солдат і офіцерів.

Якось, пробираючись хащами лісу, розвідники помітили на невеликій, освітленій сонцем галявині групу фашистів. Нічого не підозрюючи, вони в тісному півколі смакували бутерброди і консерви.

“У ті дні, – згадує Сергій Сергійович Гребченко, – наш взвод часто прочісував ліси, вів розвідку шляхів ймовірного відходу німців. 28 червня мені було поставлено завдання прочесати ліс на південь від Бобруйська, де, за даними авіарозвідки, знаходилася велика група гітлерівців. За кілька годин підготувалися до операції і рано вранці, переправившись через Березину, заглибилися в ліс. Автоматники йшли невеликими групами, дотримуючись заходів обережності. Ми першими виявили гітлерівців, залягли, приготувалися до бою. Їх було до чотирьох десятків. Після стрімкого наступу наших військ в Білорусі таких груп багато було в лісах. Ми відкрили вогонь, і фашисти в паніці заметушилися, але потім вони прийшли в себе і почали чинити запеклий опір. У лісі зав'язалася перестрілка. Її почули наші танкісти. Поява двох радянських танків дозволила швидко знищити супротивника”.

Полонені були негайно доставлені в розташування наших військ.

Розрахунок фашистів відсидітись за природними укріпленнями, рухнули, як піщаний замок від бурі. Залізна лавина радянських військ, що пішли в наступ, змела ворога разом з його бункерами й вогневими гніздами.

30 червня взвод на шосе Бобруйськ-Мінськ знищив 200 і взяв у полон 230 солдатів противника, а 7 липня в районі Барановичів розгромив штаб ворожого полку.

10 липня взвод лейтенанта Гребченка відзначився в боях за Слонім (Гродненська область). Увірвавшись у місто на плечах ворога, командир взводу показував приклад мужності і відваги, запалював у бійців готовність до подвигу.

“Взвод отримав завдання вийти на шлях ймовірного відходу гітлерівців з міста, – продовжує розповідь С. С. Гребченко. – Навколишніми лісами на двох машинах нам вдалося непомітно обійти місто і на його околиці влаштувати засідку. По шосе на захід безперервним потоком рухалися машини. Схоже, німці, відчувши наближення радянських військ, вивозили з міста все, що можна було вивезти. Спалахнули великі пожежі – гітлерівці встигли підпалити склади з пальним. Під вечір наші частини перейшли в атаку з фронту, а ми зав’язали перестрілку в районі моста через річку. Через кілька годин Слонім був звільнений від загарбників”.

За чотирнадцять днів безперервних боїв взвод знищив близько 500 фашистських солдат і офіцерів, 40 – захопив у полон, розгромив автоколону і штаб німецького полку. Хоробрість і відвага бійців взводу відзначені високими урядовими нагородами.

За вміле керівництво взводом, особисту мужність і відвагу, проявлені в боях проти німецько-фашистських загарбників Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 вересня 1944 року командиру взводу 3-го стрілецького полку 8-мої моторизованої Бобруйської бригади Сергію Сергійовичу Гребченку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Він також нагороджений орденом Леніна, двома орденами Вітчизняної війни 1 ступеня.

Свій бойовий шлях С. С. Гребченко закінчив у квітні 1945 року на території Німеччини. При форсуванні Одера в районі Франкфурта був поранений, після декількох днів знову повернувся в свою бригаду.

У 1945 році закінчив Вищу школу бронетанкових військ і продовжував служити в армії. Був учасником параду Перемоги на Красній площі в Москві.

В листопаді 1954 року капітан С. С. Гребченко звільнився в запас. Жив і працював у Свердловську. З 1962 року жив у Сумах. Довгі роки працював на машинобудівному заводі імені М. В. Фрунзе.

Помер у 1991 році.